Уже давно, перед відкопаннєм та відчитаннем старих вавилонських та ассирійських писань було відомо, що у Вавилонян і Ассирійцїв були сьвяті піснї та повісти богато де-в-чому близькі до біблїйних.

Півтретяста лїт перед Христовим різдвом вавилонський жрець Бероз (по грецьки Берозос) написав був докладну книгу про Вавилон, у якій особливо розповідав про вавилонську релїґію, і подав також в перекладї на грецьку мову вавилонські оповідання та піснї про сотворенне сьвіта. На жаль, Березова книга не дійшла до наших часів; із неї заховали ся лише невеличкі виривки, які наводили в своїх писаннях иньші, пізнїйші письменники. Особливо славний фільософ Дамасцій у своїй книзї „De primis principiis" (про перші початкий)14) заховав нам ось яке оповіданнє:

„Вавилоняни переходять мовчаннєм (нїби то: не вияснюють зовсїм) початок усїх річий, але приймають дві первісні сили: Тауте і Апасон, роблячи Апасона мужем Тауте, а сю називаючи матїрю богів, її одинокий син – Мойміс, у якому я бачу духовий образ усього сьвіта, що повстав із обох первісних сил. Далі з них повстало нове поколїнне: Ляхе і Ляхос, а потім третє – Кіссаре і Ассорос. Від сих потім троє: Амос, Ілїль і Аос. Син Аоса і Дауке був Бель, у якому вони бачуть творця всього сьвіта."

Довгий час не знали вчені, що зробити з тим оповіданнєм, чи вважати його правдивим, чи може пустою видумкою пізних письменників. Аж у XIX. віцї, коли почали розкопувати старі руїни Вавилона, Нїнїве та инших міст передньої Азії, коли повіднаходили в руїнах дуже стародавні письма (на 2 й 4 тисячі лїт перед Христом) і навчили ся відчиту вати та толкувати їх, вияснили ся також оповідання Бероза та Дамасція. Між иншими прастарими памятками письменства віднайдено також цїлу вавилонську поему про сотвореннє сьвіта, списану на сїмох глиняних табличках стародавним, так званим клиновим письмом15). Правда, ті таблички, що довгі тисячі лїт лежали в землі під руїнами палати ассирійського царя Ассурбанїпаля, віднайшли ся потовчені і сильно ушкоджені; богато слів і віршів пропало, з инших лишили ся хиба шматочки; та все таки з того, що лишило ся і відчитано доси, можна мати досить повний образ того, як виглядала цїла поема. По її початкових словах її називають у науці „Інума ілїш".

Подаю тут у перекладі важнїйші місця тої поеми, в якій крім її уривковости доси ще богато не вияснено:

Перша табличка.
1. Коли в горі не звало ся ще небо,
2. земля в низу не мала ще імення;
3. коли Апсу, найперший, що їх сплодив, 
4. і хаос Тіямат, мати їх обоїх,
5. змішали свої води до купи;
6. і поле ще не утворило ся, анї лугів не було видно,
7. коли з богів ніхто ще не почав ся,
8. нїхто не мав імення, доля не судила ся,
9. тодї були утворені боги, у самому (небі),
10. повстали перші Лягму й Лягаму (...)
11. Віки минули (...)
12. Тодї були утворені Аншар і Кішар16), а над ними (...)

Дальша частина таблички викришена так, що крім кількох розрізнених слів не можна відчитати нїчого. Та вже сей початок цікавий для нас тим, що потверджає оповіданнє Дамасція і дає можність віднайти вавилонські імена названих ним божищ, та їх значіннє. І так Дамасцієва Тауте, се очевидно Тіямат, „прамати" всїх річий і заразом вода; її муж, „найперший, що сплодив усе", Дамасціїв Апасон, по вавилонськи називаєть ся Апасу, і також значить первісне море, океан. Але назва Тіямат – се не що инше, як та Тегом, та первісна вода, яку ми бачили в жидівськім біблїйнім оповіданню. В Біблії вона стоїть як щось неясне, один-однїсїнький раз, як позичка з далекої чужини; тут у вавилонській поемі про ту Тіямат говорить ся богато, описуєть ся її докладно, – так і видно, що не Вавилонець узяв її з Біблії, де про неї крім не виразної згадки її назви не знають нічогісінько але той, хто писав біблійне оповіданнє, чув видно якийсь неясний відгук вавилонської поеми і втягнув його в свою повість.

В тім першім уривку першої таблички не згадуєть ся нїчого про первородного і єдиного сина Апсу й Тіямат, якого Дамасцій називає Мойміс, а вавилонська поема далї Мумму; в знищених уступах говорило ся очевидно про утвореннє дальших богів. На обороті тої самої таблички маємо вже шматочки дальшого оповідання, як найстарші, первісні боги, Апсу й Тіямат і їх син Мумму сердять ся на молодших, що силкують ся забрати вдасть у свої руки17).

35. Апсу відкрив свої уста й мовив,
36. рік слово до величньої Тіямат:
37. „Що духу переплутаю їх шлях,
39. і знївечу їх дорогу.
40. Нехай затихне голос їх і горе їм буде".
41. Коли Тіямат почула се,
42. кинула проклятєм і мовила:
45. „Що духу вирушимо проти них,
46. Щоб їх шлях був непрохідний!"
47. Відповів Мумму до батька свого Апсу,
48. згодив ся послушний на його раду:
49. „Нумо, розвідаймо їх дорогу!
50. швидко вона заплутаєть ся, стане як ніч.
51. Коли почув се Апсу, засяло лице його,
52. бо думав лихо богам, своїм первородним.
53. Як лев розсердив ся, як...
54. його колїна тремтять, голова хитаєть ся
55. від зла, яке надумали своїм первородним18).

На третїм стовпцї тої першої таблички, дуже знївеченім, говорить ся про те, як Тіямат готуєть ся до бою з богами, творить одинацять страшилищ – ящірок, драконів, велетнїв, скажених псів, гадюк, чоловіко-скорпіонів і кладе над ними начальника Кінґу:
І дала йому таблички судьби, і поклала їх йому на груди.

138. „На, і нехай твій суд незмінний буде, що вийде з твоїх уст, най стоїть міцно"19).

Друга табличка.
Про сї приготовання чує Аншар і кличе свойого сина Ану. Він зразу радить йому попробувати переговорів:
73. „Мій сину, Ану, сильний і могутній,
74. великий в силї, в нападї незломний,
75. іди до неї, стань перед Тіямат,
76. най не палає так її утроба, най її серце віддихне вільнїйше.
77. Вона уперта, слухати не любить, –
78. промов до неї, най затихне трохи"20).
Ану йде до домівки Тіямат, але не може розмовити ся з нею і вертає назад. Тодї виступає представник наймолодшого поколїння богів, Мардук, син Еа:
Коли почув батьківську мову Мардук, урадувалось його серце дуже
132. й таке сказав до свого батька слово:
133. „О пане боже, доле всїх богів великих,
134. коли я маю справдї як ваш местник
135. устати і подужати Тіямат
136. і вас спасти, то і всї ви ставайте довкола мене, давайте мені долю поміж усїми вами найзначнїйшу!
137. Коли всї ви у божеській палатї у радощах сидїтимете вкупі,
138. нехай я сам, як лиш створю рота, замісто вас усьому суджу долю.
139. Що я зроблю, най те без зміни буде, що я поставлю най те не зхитнеть ся,
140. що я скажу, най буде невідкличне".21)
Се значить, за свою боротьбу з Тіямат Мардук, один із наймолодших богів, жадає для себе становища найвисшого, верховного бога. Побачимо далї, яке се мало значіннє.

Третя табличка.
Почувши се Аншар посилає свого післанця Ґаґу до найстаршого богів Лягму і Лягаму, найстарших після Апасу й Тіямат, і просить у них таблиць судьби для Мардука.
125. Як Лягму й Лягаму почули се,
126. то крикнули: „Ой лишенько!" Що сталось!
127. Що там змінило ся, що вони бють ся?
128. Не розуміємо, що виробля Тіямат".
129. І підняли ся, рушили в дорогу;
130. усї великі боги, що судять долю,
131. усі пішли до Аншара на раду,
заповнили весь дім його широкий,
132. і цїлували одні одним лиця,
і всї збирались у одну громаду.
133. І говорили, сїли до пиру,
134. і їли хлїб пшеничний, пили вина.
135. і мощ солодкий відмінив їх думи.
136. А як уже до пяна напили ся,
як тїла їх роздуло від напою,
137. тодї найшла на них велика втома,
запаморочив хміль їх ясні мисли,
138. Тодї то Мардуку, свойому внуку
і местнику вони судили долю22).

Четверта табличка.
Широко описуєть ся церемонїя, як боги в пянім станї роблять Мардука верховним богом, та ми пропускаємо сей опис і переходимо до того, як Мардук готуєть ся до бою з Тіямат і її військом. Боги дають йому непоборну зброю і говорять:
31. „Іди, відріж житє ти від Тіямат,
32. най кров її вітри знесуть у безвість."
33. Коли оттак боги батьки судили
незмінну долю Мардукови Белю,
34. бажали ще йому в дорогу щастя.
35. Він лук зігнув, щоб був йому за зброю,
36. і спис зострив, щоб мав в руцї оружє,
37. і булаву тяжку взяв у правицю,
38. повісив з боку лук і сагайдак.
39. Перед собою блискавку зробив він,
40. огнем жеручим наповнив все тїло.
41. Обставив сїти, щоб у них зловити
Тіямат праматїр...
42. Обставив сїти на всї штири части,
щоб не могло нїщо втекти від нього,
43. на південь, північ і на схід і захід,
під бік їй сїть поставив від усюду,
44. дар батька свого Ану.
45. І сотворив злий вітер, гураґана,
46. і бурю й слоту, четверякий вітер,
і вітер, що ніхто догнать не може.
47. Тих сїм вітрів, що сотворив, пустив він,
48. аби розбурхали Тіямат, маму.
49. Підняв господь ту бурю, свою зброю,
50. і сїв на віз, незломний твір страшний,
запряг до нього четверню свою
і заховстав летючі, дивні конї.
З зубів їх бризька піна їдовита;
вони скидати вміють і топтати,
безстрашні в битві і страшенні в бою...
57. Одяг господь на себе страх, погрозу,
58. і голову покрив нестерпним блиском.
59. Подав ся в путь, держав дорогу праву
60. туди, де мати Тіямат стояла,
туди звертав лице своє.
61. В устах держав він зїля заклинання
62. і спис узяв правицею міцною.
65. Зблизив ся пан, поглянув бистрим оком
аж у нутро праматери Тіямат,
66. поглянув пильно на її любимця,
на того Кінґу... Як на нього глянув,
всї думки у нього помішались,
70. і ум його зломав ся, розвязались
його всї вчинки...
71. Тіямат же карку не похилила,
72. ригнула з повних уст йому зневагу:
73. „Чи то тебе боги отак шанують?
74. Перед тобою устають, як входиш?
Свої місця покинули почесні,
а на твоє найнизше поставали?"
75. На те підняв господь велику бурю,
76. і мовив так до лютої Тіямат:
77. „Ти превелика, що знялась високо,
78. що серцем загоріла ся до бою
з великими богами...
Ти прокляла своїх дїтий, а моїх
батьків, зненавидїла їх...
81. Коханцем своїм ти зробила Кінгу,
його звільнила від законів божих;
84. богам, моїм батькам, ти зла бажала,
їм призначила ти всю злобу.
85. Ану тепер шикуй своє все військо,
держи на поготові свою зброю!
86. Стій! Я і ти поборемо ся зараз!"
87. Коли почула ті слова Тіямат,
88. зробила ся вона мов божевільна,
89. мов без ума, і крикнула страшенно,
90. аж до коріня затремтїли разом
91. всї кости в неї. І проговорила
закляте чародійське, кинула
92. слова віщунські. Тай боги, що в битву
готовились, закляли свою зброю.
93. Ось виступили Тіямат-прамати
і всевідущий між богами Мардук,
94. до бою стали, вирвались до битви.
95. Та пан простяг свою грізну правицю
96. і обкрутив її своєю сїтю,
і гураґан, що був за ним як служка,
97. пустив наперед себе. Ось Тіямат
свою пащеку розняла як могла,
98. та він впустив до неї гураґана,
щоб їй не міць була уста замкнути.
99. Він обтяжив живіт її вітрами
невтишними, що серце в ній колотять,
100. і не дають уста її замкнутись.
101. Тодї він спис у низ, прошиб живіт їй,
102. розтяв нутро їй, розпанахав серце,
103. спроміг її, житє її знївечив,
104. звалив її як труп, сам став на ньому.
105. Оттак убивши Тіямат, привідцю,
106. він розполошив і її все військо,
розбив їх лави; задріжали разом
боги, що вибрали ся їй на поміч,
і всї, що йшли її сторонниками.
Вони злякались, рушили на втеки,
тил подали, житє своє спасали;
110 та тут вони попали ся у сїти,
що їх обцїпили – втїкати годї.
Він їх обцїпив, поламав їх зброю,
у сїть закинув, обмотав в тенета,
аж своїм ревом сьвітову безодню
вони сповнили. Впав на їх хребти
бич його гнїву, і в темницї темні
115. замкнув на віки. Одинацять творів,
що бігли з нею, мов чортів громада,
начинені жахом...
він шнурами опутав, сили їх
звязав, їх опір бгав собі під ноги.
І Кінґу, що був велетень між ними,
120. він поборов...
і видер в нього таблицї судьбові,
своєю запечатав їх печатю,
собі за пазуху поклав їх.
Отак зборовши і розторощивши
всїх ворогів, противників страшних,
125. він привернув Аншара верховладу
і осягнув весь намір Нуґдіммуда,
могутнїй Мардук. На богів побитих
вложив тяжкі, нерозривні окови,
і повернув до вбитої Тіямат.
І став господь на груди тій Тіямат,
130. і розколов їй череп безпощадним
своїм небесним бердишем, розрізав
кроваві жили, й кров її віддав
вітрам північним занести у безвість.
Се бачучи батьки його зрадїли,
кричали втїшно і веліли дари йому зносити.
135. Тодї спочив господь, оглянув пильно
той труп Тіямат, кадовб роздїлив,
і сотворив із нього дивне дїло.
Він роздїлив його на дві частини:
одну частину підійняв у гору,
зробив із неї кришку – синє небо,
засунув ретязь і поклав сторожу
140 і наказав їм води не пускати.
Сам обійшов він небо і оглянув
усї місця, став против океану,
против оселї того Нуґіммуда,
А зміривши глубокість океану,
145. побудував великий дім Ешара,
поклав поверх небесного склепіння,
щоб Ансу, Бель, Еа жили у ньому.23)

Із дальших табличок лишили ся дрібні шматочки. З них довідуємо ся, що на пятій табличцї описувало ся подрібно сотвореннє сьвіта, а власне сонця, місяця й зьвізд. Із шестої таблички, де говорило ся іменно про сотвореннє звірів і людий. знайдено поки що два відривки, в яких оповідаєть ся як Мардук творив людий:
1. Почувши Мардук сю богів промову,
2. задумав сотворити ще штучнїйше.
3. Розкрив уста, сказав до бога Еа,
4. відкрив йому, що у нутрі надумав:
5. „Візьму я кров, і кість я утворю,
6. і зроблю чоловіка, щоб він був (...)
7. сотворю чоловіка, щоб замешкав (землю),
8. аби встановилась служба богам, й щоб
будувались їм сьвятинї.24)

Як бачимо отже – шеста табличка для нас найінтереснїйша іменно тим, що вона подає нам старовавилонський переказ про сотвореннє людий. Подібність того переказу з біблійною казкою є очевидна.

І так вже з перших слів шестої таблички довідуємо ся, що сотвореннє чоловіка уважав Мардук вершком свойого акту творення, зі всїм так само як і Ельогім творить перших людий в жидівській казцї. Навіть нарада Ельогім перед сотвореннєм чоловіка, про яку коротко згадує книга Битія, мала собі далеко докладнїйший взірець у вавилонській поемі. Що Мардук сотворив чоловіка з глини замішаної кровю, і то своєю власною кровю, се оповідає й Бероз говорячи, що він відрізав собі голову, своєю кровю замісив глину, і з неї сотворив чоловіка.

Преінтересним являєть ся в старовавилонському оповіданню причина сотворення чоловіка. І так ми довідуємо ся з шестої таблички, що Мардук вислухавши думку инших богів постановив сотворити чоловіка тому, щоб „встановилась служба богам, й щоб будувались їм сьвятинї".
Инакше й не могло бути! Як бистроумно запримічує в одному місци проф. Ястров, –Вавилоняни сотворили собі богів на свій образ, та тому й приписували їм усякі людські прикмети й потреби. Вавилонські боги мають жінок-богинь й плодять дїтий. Вони є царями, але як такі вони не лише мусять мати царства, але й сотворіння, щоб їм служили, та складали жертви. Бо і який кому хосен бути богом, а не мати вірних, і сьвятинь, в яких приносилось би жертви? З відтиля се і пішло, що дїточа уява старинних Вавилонян подала причину сотворення людий „службу богам й будованнє сьвятинь".25)

Та – як знаємо – таких самих „мудрощів" учать попи нелітних дїтий по нинїшний день. По думцї попів чоловік ще й нинї жиє лише на теє, аби „богови служив (т. є. попам усю свою кервавицю давав), а по смерти царство боже собі заслужив". Зівсїм так само як перед 4-6 тисячами лїт в старинній Вавилонїї.

Сема табличка поеми кінчить ся величаннєм бога Мардука: тут знов коротко перечисляють ся його діла, побореннє Тіямат і сотвореннє сьвіта з частий її трупа, а про сотвореннє чоловіка кажеть ся так:
29. Той, що людий сотворив, щоб спасти їх,
30. милосерний, що годен давати житє;
31. хай живуть і не забудуть ся його слова
32. в устах чорноголових, творів рук його.26)

Що й инші частини біблїйного оповідання про сотвореннє сьвіта мали собі взірці в вавилонських переказах, на се маємо доказ у однім уривку вавилонської вірші, мабуть неналежної до поеми „Інума ілїш", де говорить ся ось що:

Коли всї боги зробили сей сьвіт,
збудували небо, поклали землю,
сотворили істоти з живою душею,
худобу полеву, звірів по полях.27)

Як бачимо, навіть те розріжненнє звірів від худоби, на яке ми звернули увагу при розборі першого біблїйного оповідання, було вже у Вавилонян.

Отся поема, зложена певно на пару тисяч лїт перед написаннєм тзв. Мойсеєвих книг, вводить нас у той замерклий сьвіт народних вірувань та оповідань, які принесли з собою Гебреї до Палестини і з яких помалу, протягом довгих віків, виробила ся віра в одного бога. Мойсееве Битіє стоїть, можна сказати, на другім кінцї того ряду: вавилонський Мардук став уже одним Богом, біблійним Ельогім (одиничне число Ель, вавилонське Ілю, означеннє всякого бога). В першім жидівськім оповіданню бачимо ще глухі згадки про боротьбу тих Ельогім з первісним океаном – Тіямат-Тегом, але всї подробицї тої боротьби забуті або вмисно відкинені тим, хто списував оповіданнє, а Ельогім творить сьвіт самим своїм словом.

Не треба одначе думати, будьте би повисше старо-вавилонське оповіданнє про сотвореннє сьвіта було одиноким. Подібних казок знали старинні Вавилоняни більше, й кілька з них заховалось в згаданих вже нами старовавилонських табличках по нинїшний день. Одно особливо старинне, старовавилонське оповіданнє про сотвореннє сьвіта, рай та потоп, відкрив недавно Др. Арно Пебель в нїппурській колекції табличок, що переховують ся в Пенсільвенськім Університеті. В колекції ж університетського музея в Філядельфії найшов Ґ. А. Бартон інтересне старовавилонське оповіданнє про сотвореннє чоловіка та про початки рільництва і культури взагалі. А дальші нахідки не виключені!

Усе те будить серед учених людий усього сьвіта незвичайне заінтересованнє й являєть ся проречистим виясненнєм старої загадки, чому то в старожидівських казках про сотвореннє сьвіта, захованих в старожидівських „сьвятих" книгах, находимо аж два, в многих точках противорічні собі оповідання.

Серед так великого богацтва казок про сотвореннє сьвіта та старинного Вавилона закружлялось в голові неодного старожидівського рабіна. Алеж бо й серед Жидів переходило з уст до уст чимало таких самих казок. Лише, на жаль, з них заховалось по нинішні часи дуже мало.28)
В кождім одначе разї належить запримітити, що глядячи загально – старовавилонські оповідання про сотвореннє сьвіта являють ся в повнім значінню слова "nature myths", з дуже блїдою спірітуальною (духовою) закраскою. Що правда – чоловік сотворений з крови і кости богів, отже й вказано, що житє походить від богів, та що чоловік стоїть вище звичайних зьвірів. Та вжеж призначеннє чоловіка дуже обмежене: він має служити богам й будувати їм сьвятинї. Се все. І се є останнє слово в поглядах вавилонсько-ассирійського сьвіта на становище чоловіка в природї". Безмежно більше духової закраски надали тим самим старинним казкам Жиди, у своїх перерібках29).

Теги:

Схожі статті

  • 30.03.2016
    939

    …Та знаю я, хлопче, хто тебе на мене навів… Мій племінничок, котрий ото плота зробив з порожніх

    ...
  • 03.03.2016
    1159

    Головне, щоб коло фараона
    Стати "незамінним" візирем.
    Фараону хай блищить корона,...