Язичницька віра як найперша духовна система та ос­нова духовності нашого народу зародилась в природних умовах того далекого часу, коли людина була і відчувала себе невід'ємною частиною Всесвіту, в якому є такий же безмежний, безумовний, всемогутній і всюдисущий Бог, який має багато проявів і стільки ж імен.

Людина того ча­су брала свої знання з Природи, яку вона називала Бо­гом. І те, що вона взяла від Бога, було і залишається пра­вильним і вічним, а знання можуть лише розвиватися і поглиблюватися, але не можуть відкидатися.

Язичник мав і зберігав у своїй вірі всі надбання сво­го племені-роду. Він прагнув зробити довколишній світ добрішим для себе і злішим для своїх ворогів, які става­ли на шляху добра його народу. Язичницька віра - це музика, рівновага добра і зла.

Зародження язичницького Православ'я було приро­днім, адже наш край є найкращим для життя людини. Помірний клімат, тобто без лютих морозів і без спалюю­чої все живе спеки, без нищівних тропічних циклонів і без жахливих землетрусів. У нашому краю можна жити краще, ніжу будь-якому іншому місці землі, маючи мен­ше втрат, спричинених Природою. Як не славити цей край? Як не славити Рідних Богів, які дали нам, україн­цям, це райське місце?

В багатих природних умовах православні язичники мали і мають істинну єдність з Природою, якій не супе­речать, і вона відповідає злагодою, доки людина обож­нює і не чинить їй зла. А той, хто щось обожнює, те й шанує над усе. Тому, маючи об'єкт поклоніння - Приро­ду, людина не має проблеми збереження навколишнього середовища. Язичництво є готовою екологічною систе­мою, яка не потребує законодавчого чи репресивного забезпечення Але, якщо навіть людство схаменеться і повернеться до Божественної (Природньої) Віри, то ще довго доведеться поборювати результати християнсь­кого ставлення до навколишнього світу: "Не любіть Сві­ту, ані того, що в Світі" (1 Івана, 2,15).

Коли людина починає усвідомлювати і роздумува­ти над тим, що таке Світ, і яке місце вона займає в ньо­му, тоді з'являється спосіб мислення, який називають філософією. За давніх часів виробилось і магічне мис­лення або магія. Гомеопатична та контагіозна магії (скла­дові симпатичної магії) визначають поведінку язичника, який узгоджує свої дії в довкіллі і суспільстві, знаючи, що він - складова частина цього довкілля. Знаходячись у контакті з іншими людьми і взаємодіючи з ними, язич­ник знає, що відбувається взаємовплив між ним і людь­ми. Так відбувається і тоді, коли припиняється безпосе­редній контакт. Усвідомлюючи, що подібне породжує по­дібне, язичник не міг і не може чинити свідоме зло, бо знає, що воно неодмінно повернеться до нього прямо чи опосередковано. Правило не чинити іншим того, чого не бажаєш собі зародилось саме з магічного спо­собу мислення і магічного способу життя.

Язичник народжується безгрішним, з чистою здат­ністю мати божественну душу. Язичництво не має "первородного гріха", і акт народження дитини не є гріхов­ним. Народження язичника - це велике священнодійст­во, яке Боги і люди шанують над усе. Минуло майже дві тисячі років християнського панування, а люди продов­жують святкувати день свого народження. Гріховне не святкують.

В далекі часи існували закони буття язичника, який, ніде не навчаючись філософії, діяв мудро, бо тоді діяв власний і громадський осуд. Там, де діє громадський суд, там людина не може чинити зло безкарно. За таких умов зло, зменшуючись, залишається в рівновазі з добром. Такий стан людського співжиття залишився в українсь­ких селах і до наших днів. Щоправда, він починає слаб­шати з кожним днем тому, що християнська "мораль" відкрила широкі ворота безкарному злу, даючи можли­вість висповідатись попові і отримати "відпущення грі­хів". Більше того: аби перестав діяти і громадський осуд, попи навмисне популяризуюють євангельський вислів: "Не судіть і несудимі будете".

Тільки злочинцям і порушникам злагоди в суспільст­ві вигідно поширювати таке релігійне вчення, аби про­довжувати вільно чинити зло на окупованій ними землі.

Теги:
Джерело: журнал "Сварог", №8, 1998

Схожі статті

 

Медіа