"Не дуріте самі себе..." — такими вічно актуальними словами вітчизняного Пророка відкривається "Хрестоматія української літератури" для 5-х — 9-х класів, упорядкована Іриною Жебкою ще 1997 року.
Ця книжка з царини рідного красного письменства і сьогодні залишається чи не єдиним джерелом пізнання розумного, доброго, вічного нашими дітьми та онуками. У книзі чимало корисної та повчальної всячини. Тут і козацькі пісні та думи, і героїчні перекази. Тут видатні дослідження професора Галини Лозко з українського богознавства, Велесова Книга та Слово про Ігорів похід. Тут Гомерова "Одіссея", "Енеїда" Котляревського, Історія Русів, афоризми Григорія Сковороди і багато іншого настільки цікавого та унікального, що, будучи давно дорослим, шкодуєш за власними шкільними роками, в яких не було і навіть не могло бути такого підручника. Наводяться і деякі біблійні сюжети в переказах сучасних авторів.
І в цих переказах, там, де в Біблії стоять слова Господь або Бог, як правило, скрізь фігурує слово Ягве. І це правильно, бо слова Бог у Біблії бути не повинно. Адже в оригінальних текстах, з яких у свій час здійснювався слов'янський переклад, слова Бог не було. Цю проблему, виявляється, розуміє та відчуває і головний редактор нового перекладу Біблії, який мав побачити світ 2003 року, — львівський церковний діяч Рафаїл Турконяк. Коли його запитали, чому він юдейські власні імена центральної дійової персони Біблії перекладає українським словом Бог, а не залишає без перекладу, як цього вимагає граматика будь-якої мови, то він відповів, що словом Бог він перекладає тільки слово Deus. Тобто новітні українські переклади, як не дивно, і сьогодні виконуються з латинських або грецьких підрядників, а не з юдейських першоджерел.
Але і в латинських, і в грецьких перекладах у свій час здійснено той же трюк, що і в слов'янських, — тобто власні біблійні імена ідолів племені Абрама, Ісака, Іакова, а саме, — Єгова, Ягве, Елогім, Саваот і т.п. незаконно замінені словом Deus (покалічене — Зевс). Проти такої фальсифікації Біблії виступають, і досить жорстко, сектанти юдохристиянської релігійної течії "Свідки Єгови". У брошурі "Божье Имя пребудет вовеки" (Brooklin, New York, USA. 1994) вони вимагають повернення імені Єгова у 7000 місць біблійного тексту Ветхого Завіту будь-якою мовою, бо, виявляється, все-таки, саме це власне ім'я фігурує в оригінальному єврейському тексті.
Тому багато англомовних перекладачів дійшли одностайного висновку, що "еврейское" суеверие, которое считало Божье Имя слишком святым, чтобы его произносить, не должно больше господствовать в английском или любом другом переводе Ветхого Завета..." (там же, стор. 22). Отже, з метою відновлення історичної моральної та духовної справедливості, так зване "Божье Имя" Єгова (хоча воно аж ніяк не Боже ім'я, а власне ім'я біблійного ідола) слід повернути і з 7000 місць українського перекладу п'ятикнижжя, бо всьому світові відомо, що власні імена та прізвища з мови на мову ніколи і ніде не перекладаються.
Дотримання цього юридичного правила слід ви магати і від доктора теології Рафаїла Турконяка, як головного виконавця і винуватця новітньої біблійної фальсифікації. Але, як було сказано вище, в цьому питанні уривки біблійних легенд, що наводяться "Хрестоматією", слава Богу, послідовно та детально відповідають такій вимозі. Скрізь в уривках біблійних переказів фігурує тільки слово Ягве — одне з власних імен ідола Ветхого Завіту племені Мойсея. З іншого боку, здається, ніде в уривках не вживається слово Бог, що дозволяє більш-менш мислячим підліткам правильно зрозуміти проблему: юдохристияни моляться ніякому не Богу, а єврейському ветхо-завітному ідолу Ягве. І все було б гаразд, якби зміст наведених в "Хрестоматії" біблійних переказів відповідав хоча б канонічним біблійним текстам.
Одначе автор перекладу наведених уривків з російської (ніби українці самі були не годні підібрати ілюстративний матеріал) Ірина Бетко а своєму коментарі на стор. 58 "Хрестоматії" бідкається, що, наприклад, переказ про Каїна та Авеля далекий від першоджерела і може призвести до перекручень та хибного тлумачення. Саме така, м'яко скажемо, неприємність і сталася з іншим біблійним сюжетом про Іосифа та його братів у переказі В. Смирнової.
Зокрема, прикрашено переповівши історію Іосифа, котрого брати, згідно з Книгою Буття, за підлу, продажну крутійську вдачу самого продали в рабство до Єгипту, де він мав чимало приємних і неприємних пригод і, зрештою, будучи єдиним на весь Єгипет, іновірним пришельцем, став першим візиром фараона — тобто по-нашому — прем'єр-міністром, в ранзі якого і почав відбирати в селян збіжжя, мотивуючи свою "геніальну" реформу підготовкою до можливого голодомору, який аж через сім років він таки організував довірливим єгиптянам, авторка біблійного переказу пише:
"Тоді фараон наказав Іосифові відкрити житниці й роздавати народові хліб".
Але всякий, хто відкриває відповідне місце Книги Буття, переконується, що замість слова "роздавав", яке вживає пані Смирнова, там стоїть слово продавав. Ці слова, хоч і в чомусь між собою подібні за написанням, але протилежні за значенням. І нічого, згідно з Книгою Бутгя, фараон Йосипові не наказував, а коли виголоднів весь Єгипетський край і народ почав "кричати до фараона про хліб", то фараон сказав усьому Єгиптові — цитуємо:
"Ідіть до Йосипа, що він скаже, те й робіть" (Книга Буття, глава 41, параграф 55. Звернемо увагу, що в українському перекладі Біблії вживається форма імені Йосип, а в авторки переказу для "Хрестоматії" — російська форма — Іосиф).
Тобто фараон залишив своїх підданих напризволяще. Подальші біблійні події історії Йосипа-Іосифа — до болю подібні на сценарій голодомору, що був організований в 1932-33 роках соратниками його комуністичного тезки — Йосипа Віссаріонови-ча Сталіна — Кагановичами, Френкелями, хатаєвичами та іншими комуно-юдейськими діячами. Спочатку вигрібається в селян хліб, потім, за допомогою Торгсіну, всілякі інші цінності, потім худоба, потім земля та житло і, нарешті, селяни самі приходять до Йосипа і просяться записати їх а рабство, тобто в колгоспи, за кусень власними руками вирощеного хліба. Конгеніальний, як тепер прийнято висловлюватись, проект!
Чи не подібний проект здійснюється і сьогодні вже під виглядом приватизації української землі? Воістину, немає нічого нового, крім старого! Хіба про такі проекти не треба було б розповідати і нинішнім школярам? Але розповідається зовсім інше. Натстор. 33 "Хрестоматії", коли Йосип "знайшов" своїх братів, які прийшли до Єгипту з землі Ханаанської, пані Смирнова повідомляє:
"І побажав фараон зробити добро людині, яка чесно служила йому і народові єгипетському, і звелів привес ти до Єгипту Іосифового батька й всіх його родичів, пообіцяв дати (зауважимо, дати, а не продати, як єгипетський хліб єгиптянам) їм землю, і хліб, і колісниці для людей і майна..."
Бачите, який прихильний та щедрий до Йосипа та його кагалу фараон єгипетський. А чому? Атому, що у свій час Йосип не забув за рахунок обдурених єгиптян купити і фараона. Ось як розповідає про це Книга Буття, глава 47, параграфи 13:17
"Зібрав Йосип усе срібло, яке було в Єгипетському краї та краї Ханаанському за поживу, яку вони купували. І (увага!) вніс те срібло до фараонового дому. І вичерпалося срібло в краї Єгипетському та Ханаанському. І прибув увесь Єгипет до Йосипа, говорячи: "Дай же нам (нашого) хліба! Навіщо нам умирати перед тобою?" А Йосип сказав: "Дайте свою худобу, а я дам вам (вашого хліба) за вашу худобу, якщо вичерпалося срібло", і вони приводили худобу свою до Йосипа".
Хіба не про подібні діяння шахрая, облудника, єгипетського олігарха Йосипа потрібно розповідати нашим дітям та онукам поряд з висвітленням подій українського голодомору 1932-33 років? Адже в біблії ці події описані доволі ретельно і правдиво, як справжня інструкція Йосиповим нащадкам. Навіщо ж її перебріхувати? Адже часи соціалістичного реалізму начебто відійшли у вічність. І чи не потрібно було б у справу правдивості відображення дійсності та переказів про минуле для дітей втрутитися самому міністрові освіти? А ті добродї, що, дурячи самих себе, продовжують поширювати тисячолітню брехню про природний неврожай у Єгипті, чи в Україні, який ніби-то автоматично стає причинами єгипетсько-українських голодоморів, хай звернуть увагу на знакове зізнання Йосипа братам з розділу 45 Книги Буггя — цитуємо:
"Оце ж два роки голоду на землі. А ще п'ять років не буде ні оранки, ні жнив".
А це ж чому, дозвольте поцікавитись, "ні оранки, ні жнив"? Та ще й цілих п'ять років? Та за будь-яких погодних умов селяни орють, сіють і жнуть. Буде врожай чи ні — це вже питання десяте. А тут — ні оранки, ні жнив! їм що, заборонено було займатися сільським господарством?
Дещо прояснюється на цю тему в главі 47 Книги Буття, коли опухлі та одурілі від голоду селяни за власний хліб попродали Йосипу свої тіла та поля.
"І сказав Йосип до народу: "Оце купив я сьогодні вас і вашу ЗЕМЛЮ. Ось вам насіння, — і засійте землю". Ось який карколомний фокус провернув біблійний олігарх Йосип із селянами — він їм цілих сім років не давав насіння для засівання землі. Отже, саме тому — ні оранки, ні жнив... Отже, саме тому селяни позбулися і землі і волі...
Як сказав герой відомого сучасного анекдоту: "Ну це вже вобще!"
Але в природі існують ще повчальніші трактування цих доленосних біблійних подій. На сторінці 100 єврейської книги "Сефер Гаютар", виданої у Варшаві 1874 року, розповідається, як "один із синів Іакова Йосип, проданий братами в Єгипет, став там першим після фараона правителем, і, скориставшись семилітнім голодом (який сам же й організував), привів корінне населення, за його ж рахунок, у такий стан, іцо воно не тільки позбулося своєї рухомості та нерухомості, але й саме себе закабалило в рабство. Разом з цим батька свого і братів Іосиф поселив у найкращій частині країни, а відібране в єгиптян золото і срібло — 72 кікари (1 кікар — 3000 царських рублів золотом) та велику кількість коштовних каменів розділив на чотири частини і приховав на майбутні часи, тобто для наступних поколінь... Усім іншим золотом Йосип наділив своїх братів, невісток і їхніх домашніх таким чином, що в скарбницю фараона потрапило всього-на-всього двадцять кікарів — такий ідеал синів Іуди".
Якби ця інформація, що оприлюднена 100 років тому в книзі Олексія Шмакова "Свобода і євреї", стала у свій час надбанням широкої слов'янської громадськості, то навряд чи був би можливим голодомор 1932-33 років та інші криваві події XX століття.
Ось на які роздуми наводять деякі, підправлені подвійною бухгалтерією, міфологічні сюжети "Хрестоматії української літератури", наступне видання якої, сміємо надіятись, врахує уроки єгипетсько-українського голодомору, відзначення 70-х роковин якого, згідно з указом самого Президента від 7 лютого 2002 року, відбувається повсюдно в Україні і навіть за кордоном.
А на запитання, поставлене в заголовку, слід відповісти, що Буття таки визначає свідомість. Тільки чомусь по-різному, за принципом подвійних стандартів.
Пані Смирновій читання Книги Буття визначило свідомість таким чином, що вона, безсоромно чи несвідомо вкупі з "Науковою думкою", деформуючи уяву підростаючого українського покоління фальшивим викладом біблійної інструкції нащадкам колін Ізраїлевих, пройдисвіта та ката єгиптян, махрового шахрая, винахідника рабства Йосипа Іаковича перетворює на героя і рятівника Єгипту. А синам Іуди навпаки — вивчення тієї ж самої Книги Буття, якчастиниТори, визначає свідомість більш узгоджено або, як тепер модно висловлюватись, — адекватно змістові біблійної інструкції. І хіба стали б можливими в наш час економічні диверсії, трастові та приватизаційні теракти синів Іуди — нащадків Іосипа Іаковича — в ході так званих ринкових реформ та розбудови так званого перехідного періоду, якби економічна та політична еліта українців мала глибокі і правдиві знання про єгипетський голодомор, з біблійного сценарію якого запозичено не тільки ім'я генсека Сталіна, але й скопійовано взірець геноциду українського народу минулого та й сучасного століття, звичайно ж, з деякими поправками на суттєві досягнення в царині промислових та піарівських технологій.
А що на цю тему сьогодні скажуть попи з дяками?
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira