Бог вірного подружжя, родинної злагоди, шлюбу, добробуту

Ладо, Лад, Ладобог, Жив — бог всеєдиного ладу, чоловік богині Лади. Ладо — бог вірного подружжя, родинної злагоди, шлюбу, кохання, усяких насолод та добробуту.

Вірили, що Ладо навесні перетворюється в зозулю, аби провіщати людині довге життя. Разом із Дідухом, добрими духами, пресвятим Сонечком, ласкавим Місяцем, ясними зорями, рясним теплим дощиком Ладо — шанований гість на Святій вечері. Бог Ладо — доброприносець, посередник між богом Сонця і людьми. Добрі духи Лада вселяються в кожну людину, а по смерті знову відходять у сонячний край, доки знову не покличе їх Дажбог.

У пісенних приспівах Лада прозивають дідом, так само як і бога-громовика. Його ім’я фігурує також у піснях про варіння пива, котре, як зазначає О. Афанасьєв, є метафорою дощу. Коли закликали весну, дівчата водили хороводи з піснями, в яких досить часто повторюється: «Ой, дід, ой Ладо», «Ой, Ладо! Ой, Ладо! Ой, дідо!» Ось фрагмент купальської пісні, записаної на Івано-Франківщині:

Гей, око Лада, Леле Ладове,
Гей, око Ладове, ніч пропадає,
Бо око Лада з води виходить,
Ладове свято нам приносить.

Тут Ладо — Сонце. В одній литовській пісні, що є яскравим виявом балто-слов’янських взаємин у фольклорі, до Лада звертаються:

Пасу, пасу мої овечки,
Тебе, вовк, не боюсь!
Бог з сонячними кучерями
Вірно тебе не допустить.
Ладо, Ладо — сонце.

За переказами, записаними у «Синопсисі» (1674 р.), богу Ладу приносили жертви «готовящіїся к браку, помощію єго мняше себе добро, веселіє і любезне житіє стяжати… Ладу поющу: Ладо, Ладо. І того ідола ветхую прелесть діавольскую на брачних веселіях, руками плещуще і о стол біюще, воспівають». За Густинським літописом (XVII ст.), «Ладо — бог женитви, веселія, утішенія і всякого благополучія. Сему жертви приношаху хотящія женитися, даби єго помощію брак добрий і любовний бил».

У «Велесовій книзі» про бога Лада знаходимо: «Володарі наші єдино є Хоре і Перун, Яр, Купало, Лад і Дажбо»; «А тому Ладо, до нього прийшовши, сказав йому залити меди водою й усуріти їх на сонці, себто суру творити»; «І тому Ладобогу, який править лади родинні і благості всякі».