Течуть ріки великі на Русі.
А повна вода дзюрчить
Співами стародавніми
Про тих бояр
Що не боялись до попів
Проти готів виходити
І багато літ битися
За зольність руську
Ті славні нічого не берегли.
Ані життя Свого -
Так прорекла їм Берегиня
Велесовая Книга д 7-Ж

Ще десяток років тому саме слово Берегиня мало кому було відоме, хіба що вузькому колу етнографів та релігієзнавців Вперше воно з явилось у ширшому колі інтелігенції, мабуть таки, в художній літературі, як в українській, так і в російській - автор Дементьєв навіть і не думав робити з цього слова Богиню просто так йому видалось поетичним наз­вати збірку своїх оповідань Нині ж маємо цілу когор­ту Берегинь, серед яких три книжки, журнал і раді­опередача, фольклорні гурти та ін. Дехто бореться за пріоритет - хто ж перший впровадив чи 'повер­нув Берегиню українцям? Впровадили навіть свято Берегині 15 лютого. Інші заперечують її не тільки як Богиню, але й взагалі як міфологічний образ, мов­ляв, усе це вигадали письменники Навіть христия­ни вклали свою лепту в формування образу Береги­ні. трансформувавши її в Покрову Богородиці, вони синкретизували Берегиню з фрескою Марк-Оранти Софійського собору а Києві. Нещодавно мені дове­лось почути, що Берегиня - злий дух, який призво­дить до Смерті, що пояснюють народною етимологі­єю від бере й гине" (?!). Та навіть гой, хто вважає себе батьком' сучасної Берегині, не дав достойної аргументації ні щодо Берегині, ні щодо Русалки

Тому мені й хочеться сьогодні, не претендую­чи на повноту інформації чи ґрунтовність досліджен­ня, навести деякі матеріали, які чомусь не викорис­товували дослідники постаті Берегині, і висловити свої міркування щодо її походження й значення для наших Пращурів, і, звичайно, для нас - сучасних українців.

Почнемо з джерел Імя Берегині (у формі множини) згадується в писемних джерелах 11-15 ст. У "Слові Григорія Богослова" це ім'я назване б разів У "Слові Іоанна Златоуста Берегиня згадується один раз і виступає як ім'я власне У Софійському збірнику 14 століття читаємо, що одні язичники поклонялися Блискавці, Грому, Сонцю і Місяцю, а інші Перену, Хоурсу, Билам і Мокоші, Оупирем і Берегиням, їх же нарицзюгь три-девять (27) сестриниць...а ще інші- Огневі і Каменію, і Рікам, і Істочникам, і Береги­ням..." Чудовський список 16 століття подає відомос­ті про те, що кладуть треби (їжу) "младенцы знаменают мертвы і Берегеням", що означає "немовлят поминають померлих і жертвують Берегиням (пор. поняття потерчата- втрачені, потеряні діти, або мертвонароджені) Написання імен в давніх списках не унормоване - як літописець чув. так і писав. Вва­жають, що Перен і Хоурс- це Перун і Хоре, а Оупирі - упирі. Ім’я Берегині передається також по-різному: Берегиня. (Паїсівський збірник 14-15 ст.); Перегиня ( Поучение духовное детям' 16 століття). Саме цей твір своєю орфографією наштовхує на цікаві роздуми Так. тут подаються поради, вірогідно, вже охрещеним нащадкам, чого ім треба уникати: "Уклоняйся Поревну, і Аполовиму, і Мокоши, і Перегині". Звичайно ж. слово уклоняйся тут вжито не з українським значен­ням вклоняйся, а з церковнослов'янським уникай, ухиляйся. Поревн і Апоповин - спотворені імена Перука та Апопона. Але нас цікавить ім'я Перегиня.

По-перше тому, що вено викликає аналогію до гуцульського Пережи, по-друге, тому, що воно викли­кає аналогію до обряду водіння Перегені Ще на почат­ку нашого століття Юрій Федькович, який вже зрозу­мів нагальну потребу повернення українців до Рідної Віри, описав обряд Коляди, як він його бачив і знав, достеменно передавши всі особливості й тонкощі старовіцької (старого віку) обрядодії Цю працю, видану стараннями Івана Франка, нелегко знайти нині, тому ско­ристаємось передруком оригіналу, здійсненим у 1966 році професором Володимиром Шаяном Назва статті Наука для Пережи". Автор на самому початку дає таке пояснення. "Пережа (не Береза, як єго звут) називаєг ся той парубок, що дістане від духовного і громадзкого началства позволінє - с Колядов ходи­ти…". Далі йдуть унікальні за архаїкою поради для духовного провідника Копядницького гурту. Тут зазна­чимо тільки, що Пережа - найкращий парубок, чесний і поважний. Пережа - чоловіча роль в язичницькому священнодійстві Різдва Дажбожого. Вся обрядовість Різ­двяного циклу (зимового сонцевороту) насичена чолові­чою символікою і свідчить про народження чоловічого початку Кола Сварожого.

Перегеня - жіноча роль в язичницькому священ­нодійстві Обжинок Перші етнографічні повідомлення про Перегеню подав О. Курило в рукописі 1922 року, зазна­чивши, що розповідь 18-літньої молодиці, від якої запи­сано обряд, стосується часу 10-12 літньої давності. Отже, ще в 1910-1912 роках цей обряд був живий на Черкащині (с. Сумки, с. Росава, с. Миронівці). Такі об­ряди відбувалися и на Поліссі на толоку, обжинки, про­полювання буряків та ін. Опис подібних обрядів подають також К.Копержинськии та А Ковалівський. Так, на Канівщині. обравши найкращу дівчину, вбирали її: "умотували її червоними поясами, що із себе зні­мали, залишали місце тільки для обличчя Руки дівчи­на підносила над головою і складала їх долонями Руки теж обмотували червоним поясом, а між до­лонями вставляли квітку. Шию обв'язували білою хусточкою. Таку дівчину звали Перегенею". Поряд з нею парубок - "козак - теж обмотаний червоними поя­сами Як Перегеня висока, то вона пішки йшла а як невеличка - то ставала на плечі одному невисокому парубкові. З обох боків її підтримували двоє парубків, щоб не впала. На них казали: "підпірки" (за К Копержинським) Вбрання Перегень мало свої відмінності Серед них такі на голову часом покладають вінок з польових квіток та стрічок, за який встромлюють дві обмотані хусточками ложки, у вигляді ріг, так що дівчина схожа на козу: або дівчина ставала на плечі двом парубкам, або трималася за два сапилна, двоє гра­бель чи просто за два дрючки. Таку процесію супро­воджують дві або кілька дружок, які несуть в руках колосся. Цікава деталь, що вінок для Перегені випліта­ється у вигляді корони Дівчина, вдягнена у цей вінок називається молодою, панною або княгинею (за О. Копьбергом). Описаний обряд і зовнішність учасни­ків напрочуд схожі на зображення богині на рушниках голову увінчано великим пишним вінком чи короною з колосся й квітів, симетричність композиції підкреслю­ють парубки або дружки з обох боків центральної пос­таті - сакралїзованої в даному обрядодійстзі особи - цариці, княгині Врожаю Звернімо також увагу на те. що Перегеня оперезана(!) червоними поясами Як заз­начають етнографи перев'язування червоною ниткою (а пояси плели чи ткали з ниток) завжди виконує роль обєрега - захисту і магічного лікувального засобу Мо­жемо припустити, що в старовину Перегеню (чи Бере­гиню) супроводжували вершники, або її саму везли на коні, як це є зображено на багатьох рушниках. Харак­терна ще одна деталь обряду - прив'язування півня до вінка, який Перегеня тримає в руках (варіант, запи­саний О. Кольбергом у Польщі), та подібний обряд у Німеччині, де півня (живого, дерев'яного чи паперово­го) прив'язували до снопа. Це також відповідає нашо­му зіставленню: майже на всіх вишивках цього мотиву присутні птахи, що є символом Сонця та духовності.

Назву Перегеня всі вказані етнографи поясню­вали лише з точки зору, так званої, "народної етимо­логи": робітниця, яка переганяла інших в роботі. К. Колержинський зазначив ще одну форму цього імені Пирогеня (від слова "пиріг"), що він вважає пізнішим пе­рекрученням Однак, можливо слід було б порівняти зі словом пиро, яким давні слов'яни позначали зерновий хліб, взагалі злаки, борошно (пор. санскритськепара - пшениця). Хлібна магія в слов'ян є виключно жіночою (пор. звичай випікання ритуапьного хліба, до якого чоловіки не допускаються, навіть на поріг не мають пра­ва ступити) Загапом основу всіх аграрно-магічних об­рядів складають світоглядні уявлення про жіночу при­роду Землі 3 настанням весни жінки й дівчата актив­но "годують" Матінку-Землю: кожній природній стихії готують спеціальні "гостинці" (різні види обрядового хліба, крашанки, яєшня. пиво, мед тощо). Жіночі обряди сприяють заплідненню землі, готовності її до вегетативної роботи, стимулюють проростання рослин

достигання плодів. Ця "робота" Матінки-Землі упо­дібнюється до шлюбу, вагітності й пологів (родів). Сам жниварський процес первісно імітував пологи ниви

Вагітність позначапася старослов янським словом борем я. яке слушно розглянути докладніше Це сло­во, як і інші однокорінні слова, беремінна, оберемнена походять від давньо-індоєвропейської основи дієслова Беrо - беру, несу (пор ще оберемок Нагадає­мо також, що первісне значення слова нести повязане із поняттям "знести яйце", а брати - приймати роди" (пор. "баба-бранха" - повитуха). Додамо сюди ще образ Жар-птиці, що знесла золоте яйце (Вели кодню писанку) який асоціативно наблизить нас до образу жінки-птиці - Матері-Слави яка не тільки кли­че руських воїнів до битви з ворогом за славу Рус; але й оберігає їх на полі оою

В "Слові нєкоєго христолюбця" читаємо що язич ники "вірують у Перуна й Хорса. і у Зили. їх же числом три-дев'ять сестріниць. глаголять невігласи і мнять їх Богинями і тако покладають їм треби й короваї їм ломлять, і курей ріжуть". З цього тексту бачимо, що 1) Били - те саме, що й Берегині (пор. згаданий вище Софійсь­кий збірник 14 ст.), їх. як і Берегинь, три-дев'ягь сестрі­ниць (тобто 27); 2) Вила у південних слов'ян - не та сама Русалка у східних спов'ян Отже, якщо Вила в тексті названа Богинею то логічно й Русалку вважати Боги­нею. тим більше, що в тексті є вказівка на самих віруючих, яких християнин назвав невігласами" за те що вони "мнять Богинями". 3) Вилам, а отже й Русал­кам кладуть ті самі треби, що й Рожаницям (про це пи­ше згаданий вже Григорій Богослов). Цей автор IX ст. уточнює, що Богиня Рожзниця в спов'ян подібна до грецької Богині Артеміди (опікунки дітонародження).

Знання про три-дев'ять сестріниць Русапок в Ук­раїні живе ще й досі. Так. на початку XX століття Юрій Миролюбов записав у кількох селах Подніпров'я імена декількох сестріниць - Сенява, Сана, Овсяниця, Жит­ниця, Пшениця, Травниця, Катраниця, Березиця, Вер­биця, Вишниц, Сливиця, Яблуниця, Груше нице Осиниця, Дубиця, Терновиця, Дивовиця(всього 17). Пізні­ше в селах Веселі Терни та Антонівка він знайшов ще 7 імен. Росяниця, Розовиця, Любистиця, Кануперяиця, М'ятниця, Жалиця, Краса. Цей перелік можемо доповнити ще відомими в українській фольклористиці Полудницею, Нічкою-Марухою та Гречухою Не поспі­шаю категорично стверджувати що ось, мовляв, і всі 27 Русалок1 Може це випадковий збіг Можливо буде знайдено ще більше імен, адже слов'янський фольклор­ний масив неодмінно матиме інші варіанти цих імен. Так у македонців три Вили (Русалки) називаються Ветерушки (ті, що роздувають вітер, бурю), у сербів є Русал­ка Поводкиня (що живе у водах річок, озер, криниць і джереп) та морська Дівиця (що живе в морі), у лужичан є Лісунка (що колишеться на гілках лісових дерев). На Харківщині всі загалом Русалки називаються Лоскотал ками, а в росіян – Щекотухами, що свідчить про їхню небезпечність для людей, особливо (за повір'ями) для неодружених парубків, які ходять пізно берегом річки чи в лісових хащах.

Значно менше відомостей маємо про кожну з Ру­салок. Але дещо знаємо й про них. Наприклад Жалиця - душа утопленої дівчини, що перевтілилась в Ру­салку, Її душа скаржиться (жаліється) кожному, кого зустріне на березі, про свою гірку долю. 8 народі вважа­ють. що їй не можна співчувати, бо одразу відбере в людини життєву силу (вип'є енергію). Слово-оберіг від такої Русалки. "Чур! Чур! Пращур! А ти Сніп бачила ?"

Полудниця - Русалка що з являється в полі з по­лудня (від 12 до 14 години) з серпом у руках: тому вона має ще їм я Серпушниця За Звичаєм в полудень слід було відпочивати, лігши в холодку під деревом. Тому, хто порушив цю традицію, замешкався в полі, Полудни­ця починає задавати запитання, як обробляти льон, готувати прядиво, полотно, сорочки тощо. Якщо винува­тець не зможе відповісти, вона насилає хвороби. Щоб уникнути покарання треба якнайдокладніше розпові­дати з усіма подробицями весь процес роботи, виграю­чи час Коли попуденнии час скінчився. Полудниця Зни­кає так само, як зникають нічні духи зі співом півня.

Росяниця - Русалка-опікунка роси, насичує трави живлючою силою дає прокорм коровам, козам, які. в свою чергу дають молоко Тому в народі кажуть. Росяниця годує дітей мопоком.

Русапка Нічка (або Маруха. подібна до російської Кікімори) слідкує, щоб жінки не пряпи вночі, не залиша­ли без догляду в хаті куделю (особливоо п ятницю). Жінки бояться, що Нічка випряде весь льон. В тихі нічні години в хаті чути шум, схожий на прядіння., а часом стукіт - вважають, що це пряде Нічка-Маруха В цих Русалках бачимо раціональні звичзєві вірування які оберігали на­ших Предків від виснажливої праці, примушуючи пра­вильно дозувати працю і відпочинок

Імена інших Русалок дають змогу припустити, що кожна з них відає певною рослиною чи сферою життя родини, як, приміром. Гречуха, що живе в гречці під час її цвітіння та колосіння і сприяє дозріванню зерна

Можна проспідкувати и зв'язок Русалок з Рожаницями. На це вказує, насамперед, назва джерел, що іс­нує в згаданих Ю. Миролюбовим селах, як "Речєнець- сестринець". Ще на початку нашого століття старожили згадували, що біля таких джерел здійснювались обря­ди наречення немовлят (надання імені, іменини). Мати на світанку тричі занурювала дитя у святі води джерела, а на березі залишала гостинці (треба вважати Роду і Рожаницям) загорнуті в білу скатертину "жарево" (сма­жене м'ясо), молоко, яйця сир, сметану

На зв’язок Русалки з Рожаницею вказує також і по­ходження Русалки як душі покійниці. На Попіссі вважа­ють що Русалкою стає жінка чи дівчина,яка померла на Русальному тижні. Зі світом Нави (покійних родичів) пов'язані також Мавки (різновид Русапки в Карпатах) Мавки приходять на Землю, починаючи з Навського чет­верга (перед Великоднем), і перебувають тут до глибо­кої осені, після чого засинають на зиму. Взагалі, четвер- день Перуна - важливий і для Русалок, вони як поміч­ниці Бога-громовержця, "облачні діви", посипають жи­ву воду на поля й ліси Тому друге їхнє свято - Русальний Великдень - теж припадає на четвер Семикового тижня (сьомий тиждень після Великодня Дажбо- жого). Відомо, що в давнину Русальний Великдень свят- кувався дуже гучно - з музикою, співом, танцями, ряд­женими ("возложища на лиця скурати", тобто маски зі шкіри) Так наші Предки славили пробудження грозових і дощоносних сил Природи, яке припадає на середину травня У словенців збереглася навіть назва цього міся­ця рісалчек (тобто русальник).

Сильно розвинутий культ Предків у нашій релігії вка­зує на те. що душі покійних родичів та героїв обожнюва­лися Бог-Род (Пращур, Прабатько) народу та Богиня- Рожаниця (Предкиня, Прамати народу). Це одна з найголовніших засад, через призму якої слід по­дивитися на Рожаницю-Русалку як ца Богиню

Сезонна обмеженість перебування Русалок на Землі не суперечить їх належності до культу Предків Русалки зимують у водах, деревах, горах, а навесні з'являються серед людей у певні дні Копа Сварожого їхня водна сутність вказує на річку як на межу між цим світом (Явою) і потойбіччям (Навою) Вони приходять подивитися, як живуть їхні родичі й нащадки в Яві, чи дотримуються родового Звичаю. Залежно від по­ведінки людей, Русалки допомагають, чи шкодять їм як згадані вже Нічка чи Полудниця. На Поліссі, як по­відомляють літні жінки "На Русальнии тиждень не шиєм, не мажем на дворе щоб Русалкам очей не забризкать глиною В ці дні також не купаються в річці, не садять картоплю, не копають, не пускають дітей в ліс. у поле. "Не ходи з жито, там Русалка ухопить запоскоче". Такі застороги, можливо, мають практич­ний зміст, щоб не зашкодити роботі" Русалок в пе­ріод цвітіння жита - не порушити природну гармонію, енергетику поля шумом, галасом, не пом яти коло­сся Подібні заборони відомі в Україні щодо печі - не дозволяється лежати на печі під час випікання хліба, яке з давніх-давен вважалось священнодійством

На космогонічну сутність Русалки вказує прек­расна пегенда про сузір'я Баби-Звізди (Волосожари. наукова назва Плеяди) Жили на Землі семеро дівиць водили хороводи, співали славні пісні на честь Богів. Коли вони померли. Боги перетворили їх на Русалок і, взявши на Небо, оселили на семи зірках, де еони й нині щоночі водять коло, тобто рухають час. Це су­зір'я й досі в Україні вважають жіночим оберегом, на що вказує назва Баби-Звізди (тобто жіночі родові Бо­жества) Витоки цих вірувань - у ведійській релігії, де Місяць і Зорі вважаються душами Предків, які дивляться з нічного неба на життя своїх родичів

Культ Русалки прослідковується і в такому поня­тійному ряду як: Баба - Діва - гора - берег - Берегиня - береза, що позначає загалом жіночу сутність природи По всій Україні маємо безліч назв Бабина гора, які розміщені переважно на берегах річок. Первісне зна­чення слова берег - гора, тобто підвищення землі від­носно низького русла ріки Деякі дослідники вважа­ють. що слово Русалка походить саме від цього коре­ня, тобто "та що живе в руслі ріки і виходить на береґ Берегинею називають Русалку деякі західні слов'яни (наприклад у лужичан Брегіня). В горах живуть гірські Русалки (гуцульські Мавки).

Цікаво простежити етимологію (походження) і си­нонімічний рід слова берег, в основі якого лежить індоєвропейське бгер, старослов'янське "брег", що має значення високий у багатьох мовах давньоін­дійській, кіммерійській, авестійській, осетинській, вір­менській. давньонімецькій готській та ін. Все, що зна­ходиться на березі, має назву, похідну відберег: бережина- берегова трава, бережак- прибережний житель, побережи як - береговий вітер, берегупя або берегули ця - берегова ластівка та ін Звернімо увагу й на зв'я­зок берега з березою, а також на прикметник березин - світлий, блискучий, ясний (ЕСУМ).

В українському фольклорі береза (жіночий символ) протиставляється дубу (чоловічому символу), наприклад у весільних піснях дуо і береза симвотзуюгь моподого і моподу У Карпатах жінка, яка хоче народжувати багато хлопчиків і одну дівчинку, на весіллі говорить замовляння: "Всі в хащах дуби лиш одна бе­реза" Гілка берези, що зрослася з дубом, має чарівну силу в любовній магії. Водночас, біла береза у фоль­клорі - символ померлої дівчини якщо вона росте одиноко, то вважають, що в ній живе душа Русалки.

Отже, дуб-символ Перуна. чоловіка, має свою пару протилежної статі березу - символ Русалки, жінки. Не даремно березове гілля - обов'язковий культовий атрибут Русального тижня. Християнські попи часто скаржилися на жінок, які вивішують на берези жертовні сорочки й рушники, приносять у жертву березам "пироги каші і яєшні" кланяються березі й співають їй пісні.

Русальна берізка, з якою здійснювався урочис­тий обхід хат, у слов'ян мала різні назви: кума, гостейка. вінок, стовп, семик, куст, сал. баба, красота та ін. Це були переважно жіночі й дівочі обряди, коли жінки вважали березу символом своєї Богині-Покровительки вони кумувалися з берізкою.просили в неї доброї долі умивались її соком для краси й здоров'я. Бере­зовими гілками прикрашали хати, вікна, ворота, гос­подарські споруди (хліви, стодоли та ін.). Це освяче­не гілля використовують протягом року для купелі (бе­резові віники, напар з листя для миття голови тощо). Сховані під стріху гілки берези оберігають хату від блискавки, грому, граду (нейтралізація протилежного, вогонь - вода). Тому в обрядах Зеленого (Русального} тижня берізку втикали на полях, як оберіг від граду

На користь Русалки як Богині говорить, і той факт, що подекуди виготовлялося її культове зоб­раження: солом'яна лялька в жіночому вбранні (зас­відчене на Рязанщині). Російська Русалка (жінка, яка тримає цей образ в центрі хороводу) танцює викону­ючи рухи, подібні до тих, які імітує й українська Пере­геня, намагаючись розсмішити всіх учасників обрядодійства Такий хоровод іде до самого поля, де розриває солом'яну ляльку й розкидає солому з неї по полю, кажучи: "Проводили Русалок".

В Україні на Русальному тижні виконують обряд "Водіння Куста", де роль Русалкиграєдівчина, вбрана у зелені шати з березового гілля Подібний обряд Во­діння Вили" є у сербів, який в давнину, вірогідно, розпочинав цикл Русальних Богослужб, бо відбувався у період від Стрітення до Масляної (Колодія), тобто в кінці лютого В цьому обряді головні дійові особи: Чороє (Чорт ?) у вивернутому кожусі, з маскою на лиці й нашитими на одязі хвостами лося чи оленя, з гілкою або букетом квітів у руках Вила - жінка в білій сукні з червоним поясом і в білому тонкому покривалі, що несе в руках заквітчаний лук (символ Перунових блис­кавиць); Туриця або Кінь - ряджений у маску коня в кош­латому одязі з пташиними ногами; вони йшли у суп­роводі чоловіка з бубонцем. Цей обряд за словами йо­го учасників, символізує пробудження весняних вод

Водіння Коня (ряджених у маску і накритих спеціальною попоною; відоме в Русальних обрядах в деяких регіонах Росії. Вірогідно, все це є залиш­ком найстародавніших обрядодіиств - релігійних драм, які й знайшли своє відображення у культо­вих рушниках із зображеннях Берегині, вершників на конях у супроводі птахів, з рослинними знака­ми й священними символами Сварги та ін.

Висновки. Сучасна язичницька теологія мусить відкинути штучний і некоректний поділ на "нижчі й вищі" релігії, а також суб'єктивну класифікацію "чуттєво-надчуттєвого". демоністичного і теїстичного типів релігійності». Релігія завжди була і є способом духовного вдосконалення лю­дини незалежно вїд епохи хоча вона, як правило, завжди є продуктом саме свого часу Тому всякий погляд на релігію, так би мовити, "з висоти" ніколи не дасть правдивої картини чи доцільно принижу­вати Русалок. Водяників, Домовиків та ін до демо­нів, якщо в Україні ще за трипільської доби існувала культові святилища з вівтарями й ознаками розви­нутого культу Праматері Роду, яка має всі ознаки Богині (теїзм!)? Тільки в ході історичного процесу копи місцеві племена під тиском чужинців час від часу були завойованими, їхня релігія принижувалась племенами загарбників до рівня "демонізму" (так бу­ло із приходом християнства) Демонізація релігії - це явище ідеологічне, а не еволюційне. Коли чу­жа релігія проголошує себе істинною і примусово впроваджується серед поневолених народів то, якправипо. поневолювач, намагаючись знищити ав­тохтонну віру, надає їй нижчого статусу. Так, культ Берегинь поєднався із забобонами про упирів лише завдяки християнським "Поученіям" проти язичництва (поняття упирів принесено в Україну із Західної Європи - Д.Зеленін).

Підлягає перегпяду і, так звана концепція прамонотеїзму, за якою первісна форма релігійності всіх народів мислиться як монотеїзм (однобожжя) Як­що була Прамати (Богиня), то мусить бути й Прабатько (Бог), тобто первісний дуалізм (пара проти­лежностей) - явище природне, засвідчене в куль­товій пам'ятці української релігії Велесовій Книзі

Еволюція релігій полягає насамперед у постій­ній боротьбі монотеїзму з політеїзмом, які попере­мінно змінюють один одного, і ця боротьба не має ні початку, ні кінця, але має різні перехідні форми (до яких належать і дуалізм і генотеїзмі А такі суто на­укові визначення як анімізм, фетишизм, тотемізм та інші "ізми" - є лише рисами, притаманними як полі­теїзму, так і монотеїзму (розп'яття, мощі - фетиші християн), і аж ніяк не є тими стадіями розвитку ре­лігій, на які досі прийнято поділяти історію релігій Слід нарешті позбутися догматичних поглядів, які деформують наше мислення і світогляд.


  1. Гальковскйй Н. Борьба християнства с остатками язычесгва в Древней Руси. - М.. 1913 - Т. 1-2.
  2. Дєментьєв В. Берегиня: Книга лирической прозы.- М, 1988.
  3. Історія релігії в Україні в Ют.- Т. 1: Дохристиянські вірування. - К, 1996.
  4. Копержинський К. Обряди збору врожаю у слов’янських народів у найдавнішу добу розвитку // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. - К. 1926 - Випуск 1, 2
  5. Миролюбов Ю. Русский языческий фольклор. - Мюнхен, 1982
  6. Шаян В. Віра Предків Наших, - Гамільтон, Канада. 1887
Теги:
Джерело: журнал "Сварог", №6, 1997

Схожі статті

  • 15.12.2015
    1428

    Ярило - бог Весняного Сонця, розквіту природи, родючості, пристрасті. Корінь слова Яр- означає

    ...
  • 15.12.2015
    4163

    Чорнобог — бог темряви, ночі, зими, холоду, але водночас таємничості, ворожіння, марення, сну.

    ...

Медіа