ГОСПОДЬ

Господь - найдавніша назва Бога в усіх індоєвропейських мовах. У старослов'янських мовах дозросіь, в східно-слов'янських - господь, господин.

Ярославна в "Слові о полку Ігоревім" звертається до Сонця-Бога: "Чому, Господине, простер гарячу лучу свою (проміння) на воїв Лада?" У Болгар досі існує уявлення про те, що Дідо- Господь ходив по землі в образі літнього чоловіка і навчав людей орати землю.

Мовознавці стверджують, що етимологія цього слова складна і затемнена, хоча існує припущення, що його перша частина індо-європейське гостіс - гість, а друга - потіс - пан, володар. Тобто значення слова Господь - "гостинний господар", що близьке до імені західнослов'янського Бога Радогоста - "радого гостям". В давньоіндійських говірках Господь (Джаспаті) - владика Роду, що. вірогідно, є найдавнішим уявленням про Бога як батька (голову) Роду.

Перекладачі Біблії підступно експлуатували нашу язичницьку назву Всевишнього Господа, перекладаючи власне ім'я жидівського Єгови (Яхве) загальною назвою Бога. Як писав І. Огієнко (митрополит Іларіон), в Біблії Елогім Єгова скрізь перекладене язичницькими словами Господь Бог.

В Язичницькій Вірі наших Предків існує Господь Сварог як Прабатько нашого Роду і Народу.

ДИЙ, ДИВ

Дий, Див - такі імена Богів згадуються в "поученіях" проти язичництва поруч з іменами Перуна, Хорса, Дажбога та ін., наприклад: "одні Дию жертви приносять, а інші Диві".

У трьох новгородських текстах середньовіччя, виконаних тайнописом, згадується ім'я Дий. З контексту цих грамот зрозуміло, що мова йде про Бога Денного Світла.

В старослов'янській мові поняття диво- чудо і дивний - незвичайний були близькі до божеський, божественний. У всіх слов'ян Дий вважався Богом Ясного Неба, тобто денного світла. В споріднених індоєвропейських релігіях є близькі образи. Так, індійське слово дуі - позначає парність близнюків, якими вважалися Небо і Земля. Такою космогонічною парою у слов'ян також є Небо- Отець і Земля-Мати. Про їхній шлюб пише Велесова Книга: "Се повінчаймо Небо і Землю..."

В "Слові о полку Ігоревім", яке було написане вже в християнські часи, знаходимо вираз: "уже вержеся Див на землю", який тлумачиться по-різному. Вірогідно, що автор вклав у нього ще зрозумілий для сучасників зміст - Дий (Язичницький Бог) "звержений", тобто скинутий на землю, переможений войовничим християнством. І, якщо в ранніх "поученіях" проти язичництва читаємо: "Диєва служенія і кладення треб", то вже в пізніших редакціях ім'я Дия замінено на диявола: "дияволя служенія...". Так християнство витворювало свою міфологію, надаючи негативного забарвлення нашим давнім священним словам.

Подібні перетворення відбулися також з Люцифером, ім'я якого первісно означало Вранішню Зорю, тобто планету Венеру, або слов'янську Денницю. Християнська міфологія надала іменам Диявол, Сатана, Люцифер негативного значення - всі вони стали назвами ворога, суперника християнського "бога", і були названі "темними силами". Язичник повинен знати правдивий первісний зміст цих Імен і не вживати їх з християнським навантаженням. (Про ім'я Сатана див. "Сварог" №2, ст.28).

ЧОРТ

Чорт - первісно жрець Чорнобога (Бога Ночі), адже ніч вважається священним часом для чарівників, чаклунів, кудесників.

Чорт-людина, наділена великою магічною силою, яку дають їй знання, почерпнуті зі священних книг, написаних тайнописом ("чертами і різами").

Чорнобог, як і Велес, є покровителем цих таємних знань, чаклунства й знахарства. Сліди позитивного образу Чорнобога знаходимо у балтійських слов'ян, де він є Богом Перемог і зображається зі срібними вусами.

В Україні Чортом часто називали людину, яка вміла виходити зі скрутних ситуацій незбагненним для інших способом. Такими були козаки-характерники, які користувалися незвичайною силою, здобутою чарівним способом.

Чортом також вважають Домовика, Діда, Пращура, Чура, Цура. Вони наділені надприродньою силою і можуть допомагати або шкодити людям, залежно від їхньої поведінки.

Чур, Цур - родове Божество, яким став дуже віддалений в часі пращур, родоначальник, котрий після смерті піклується про свій рід, оберігає його від підступних дій ворожих родів. Слово "відцуратися" означає "відмовитися від родової спадщини". Щоб прикликати Цура на допомогу, слід окреслити коло вуглинкою з печі, або ритуального вогнища (Купальського, Великоднього, Різдвяного та ін.).

Ці духовні сили перебувають на межі світу Яви і Нави, але можуть переходити до світу Прави під час священних обрядів Коляди та Велесового тижня, який ще називався Чортовим (тиждень перед Колодієм). Цією силою наділяються жерці, волхви, ряджені, колядники, котрі виконують обряди з обходом хат. Вони є бажаними гостями в кожній оселі, куди приносять побажання добра, щастя, багатства, врожаю. Вивернуті кожухи (символ родючості), маски, роги, бубонці, дзвіночки - необхідні атрибути обряду, бо учасники не повинні бути впізнані - це забезпечує дієвість чаклування. Саме через ці костюми в християнстві склався образ Чорта як вкритого щерстю, рогатого та ін., що свідчить лише про невігластво попів та їхню ненависть до язичництва.

Теги:
Джерело: журнал "Сварог", №5, 1997

Схожі статті

  • 30.03.2016
    1007

    …Та знаю я, хлопче, хто тебе на мене навів… Мій племінничок, котрий ото плота зробив з порожніх

    ...
  • 03.03.2016
    1220

    Головне, щоб коло фараона
    Стати "незамінним" візирем.
    Фараону хай блищить корона,...