23 квітня - Ярило. Свято пробудження чоловічої любові та пристрасті

23 квітня, на наступний день після святакування Ладовиці, наші предки святкували Ярила Буйного.

Ярило Буйний - це свято вояцької сили, свято молодих хлопців, оскільки Ярило Буйний – це молоде Сонце. Юнаків нарікали новими іменами. В традиції словян було змінювати імя протягом життя. Спершу - дитяче імя, а в Ярилин день, в повноліття, коли хлопчаки ставали юнаками, - отримували доросле імя в роді. Повноліття у словян було в 14 років, а не у 18, як у нас зараз. Батьки дарували їм першу зброю, зазвичай то був меч. Доречі, згадаємо літопис: Великий Князь Святослав Хоробрий рушив у похід із своїм батьком, Ігорем, в 12 рокв. У цьому віці він уже брав участь в битвах, в поєдинках. І таке було можливим бо на дуже високому рівні був з ранніх літ гарт. В цей день Волхви проводили також освячення і принесення в жертву хліба.

Велесова Книга свідчить, що наші предки не мали кривавих жертв - та жертва не угодна нашим Богам. І сьогодні ми чинимо так, як наші предки: ми жертвуєм нашим Богам хліби і злаки, оскільки народ словянський, народ український є народом хліборобським. Найбільший скарб нашого роду – це хліб. І ми знаємо, що до тепер в українських родиних, в традиційних сімях, на столі обовязково повинен стояти хліб. Перевернення хліба – погана прикмета. За це дітей завжди сварили і наголошували на тому, що хліб треба ставити з повагою. Памятати, що це скарб і символ нашого роду. Те ж саме – Дідух.

Ярило – це яре родюче весняне сонце. Він уособлював буйність, любов і любовну пристрасть, опікувався земними плодами, врожаєм зернових. Ярило – це бог весни, а також дітонародження. Хоч Ярило і належав до богів, але народна уява наділяла його земним життям. Поліщуки (мешканці Полісся – сучасних Київської, Житомирської і Рівненської областей), уявляли Ярила молодим гарним парубком, який їздить на білому коні у білій мантії. На голові у нього вінок з весняних квітів, а ноги босі. У лівій руці він тримає жмут житніх колосків. Про його благодайність мовиться в пісні:

А де ж він ногою – Там жито копою,

А де ж він не зирне – Там колос зацвіте...