Коли потрібно щедрувати?

Як відомо, з церковного календаря, церква відзначає 14 січня своє свято, Обрізання христа господня. Церква повчає, що Празник Обрізання говорить нам насамперед про жертву й самовідречення. Нема правдивої служби Богові без дотримання Божих Заповідей та сповнення християнських обов’язків. Тобто, як зрозуміло, що кожен християнин, мав би відвідати в ці дні хорошого хірурга, якщо , по якійсь причині, його не обрізали, на зразок суса христоса в восьмиденному віці. Інакше ніхто не має права вважати себе християнином, бо нема жертви егові, нема і виконання юдохристиянських постулатів. Тим не меньше, хто хоче, хай святкує, не було б проблем, якби не один нюанс. На 14 січня церква призначила Щедрівки і Посівання, давні українські Звичаєві дійства.

Насправді, історія має такий вигляд.
Коли зжинався , в кінці літа останній сніп, на полі, наші Предки робили з нього Дідуха, вносили до комори, де він перебував до Коляди, Різдва Даждьбожого, тобто до дня зимового сонцестояння. В день Різдва, Дідуха урочисто вносили до хати і вшановували, як Діда Божого, з відповідним ритуалом і Колядками. На почесному місці, в хаті, Дідух перебував до Великодня, тобто до весняного рівнодення. Не плутаймо з пасхою, а правильніше з пейсахом. Перед Великоднем дідух обмолочувався, солома спалювалась, а вранці йшли ватаги щедрівників, які Священним Зерном засівали рідних і близьких людей, бажаючи людям всіх гараздів. Частину зерна, з Дідуха, повертали в Землю, повертаючи Дух Зерна в поле, з побажаннями нових, багатих врожаїв. Тоді і ластівочка прилітала, і Щедрівки були доречними. Те, що буде відбуватись 14 січня, інакше, як маячнею, наругою над здоровим глуздом і чорним обрядом назвати не можна. Кому потрібне це мавпування, коли Зерно кидається на мерзлу землю, якій ще не час родити урожай? Яка ластівочка прилетить серед зими? Навіщо красти в українців величні, багатовікові Свята і приписувати їх юдобіблійним персонажам, та ще й похвалятися краденим? Святкуйте , кому ближче, те Обрізання і забудьте про свою українську Душу, зомбовані юдохристияни. Український автентичний Звичай відродить Україну і кому не байдужа Доля свого народу-приєднуйтесь! Посіваємо на Великдень.! Дещо про заборони церковників і їх ставлення до Українських Свят Київський митрополит Кирило 3-ій в 1274 році в книжці "Церковні Настанови" в Україні-Русі повторно накладає прокляття "на народні пісні, щедрівки, колядки, бо вони бісовські, паганські".

По селах жорстоко карають тих, які "держать єщо обичай треклятих язичніков", 6-ий Указ. У язичестві (в національній Вірі) є Українська свідомість, з якої постає "злочинне думання" (любов до України, її мови, природи).

Архиєреям потрібне стадо залякане, послушне, рабське, боязливе, щоб воно було "придалим тільки на обстриження та до тягла", їв. Франко, 1881 р.
"Держання рабів в очах Христа і його апостолів було ділом справедливим і натуральним, було інституцією, без якої вони не уявляли собі суспільности, проти якої не протестували, хоч і силкувалися зм'ягчити її тяжість. Для нас саме поняття рабства видається чимось огидним і соромним", їв. Франко, 1904 р.

. У "ЦЕРКОВНИХ НАСТАНОВАХ" читаємо:

"Хто колядує "уроди, Боже, жито, пшеницю", хай буде проклятий. Колядування походить від скоту, а не від людей". З праці Переоцінка духовної вартости. Л Силенко. 

 

Срібновіт

Медіа