Коли постає питання про «живу» воду, то і в незворушного невігласа і, навіть, в біолога чи вченого та вибагливого медика проступає упереджена, часом, в’їдливо-задоволена посмішка: «вигадки»...

Автор не обурюється на таку реакцію. Він сповна віддає данину тій добі, яка формувала у суспільстві методичний та універсальний підмурок інституцій тоталітарної держави – діалектичний матеріалізм. Неосяжне життя та буття, національна свідомість, етнічна пам’ять, позбавлялись права на існування і піддавались лютому і щоденному остракізмові. Але наше завдання, виходячи з наукових знань сьогодення, проаналізувати тверезо закорінені вірування праукраїнців та українців і наблизитися до численних загадок «живої» води, на основі наріжних пластів археології, біології, фітохімії, медицини, народної творчості, мови.

Першооснову ментальності автохтонів нашої (без перебільшення) дивної землі, годиться дошукувати в найзагадковіших постулатах життя та буття, чи, правдивіше,– життя, буття та смерті. Спостерігаючи за буянням природи, людина вивчала і наближалась до розуміння її квітування і завмирання у різні фенологічні періоди року. Усвідомлення своєї смерті ставало нагальним і пекучим поштовхом до виникнення величезної та складної системи ритуалів-замовлянь; поклонінь, пошанування Сонця, Неба, Землі, Вогню, Води. Пошанування земних сил : пращурів, як основи і наріжного каменю роду, родоводу, племені, етносу, народу, нації. Космоземна єдність людини і природи поступово і неухильно, впродовж століть та тисячоліть, збагачувала наших далеких пращурів знаннями працьовитого виробничника, а рільне землеробство зробило їх володарями певного і надійного достатку: ще з трипільських часів автохтони України знали десять злакових культур. З них чотири гатунки пшениці, які поширились по всій земній кулі і зберігають стабільно (дотепер) особливу, генетичну потужність як врожаїв, так і оптимальний фітохімічний склад щонайважливішого харчового продукту.

Набожне ставлення до Сонця, Неба, Води, Землі та Вогню народило особливі божества, формувало та ускладнювало мову – засіб спілкування та виробничої діяльності, як основу генетичної пам’яті. А мову розглядає сучасна наука також чи не основним історико-біологічним і прадавнім чинником: набуту від попередніх поколінь, епох чи тисячоліть і успадковану за генетичними потоками автохтонів. Отже, в спадкоємній пам’яті праукраїнців народжувалась і передавалась з покоління в покоління складнюща і високомистецька ритуальна система поклоніння та пошанування природи, праці пращурів, життя та буття. Виникали пісні-замовляння – колядки та щедрівки. Ці справжні гімни звеличення щонайблагородніших чеснот людини і всього, що її оточує, дає їй наснагу до життя та творчості як у повсякденному житті і праці, так і на свята сонячного кола : Коляди, Колодія, Великодня, Зелених та Купальських ритуалів тощо.

Першим лікарем у світовій практиці годиться щонайвірогідніше вважати не волхвів, жерців чи різноманітних шаманів, а матір. Вона, спонукана материнськими інстинктами та любов’ю, народжувала дітей, вигодовувала їх цілющим та святим материнським молоком, доглядала, пестила, співала колискові пісні і готувала своїх нащадків до вічного продовження роду та родоводу. У її мові виокреслювався побут, хатня та і взагалі широка господарська діяльність етносу в регіоні; традиції, історія, спадкоємна пам’ять численних поколінь.

Бажання жити здоровими (у гармонії фізичного, психічного, чи, правдивіше, духовного статусу) – було з правіків і залишається основною передумовою до прагнення процвітання цивілізацій, які виникали, квітли і зникали. Ці прагнення залишаються найактуальнішими для людства і дотепер.
Але людське життя, як жива біологічна субстанція (на жаль) має свій початок і кінець. В ньому природно діючі фактори вельми багатогранно впливають на стан душі і тіла. А в літньому віці на рамена людини тиснуть потужним тягарем ще й численні (по-сучасному) геронтологічні нашарування та недуги, які і призводять до смерті.

Та людина, як відомо, помирає не лише у похилому віці. Її переслідують найчисленніші (старі і новітні) недуги, травми, негативні впливи зовнішнього середовища, аліментарні (їстівні) фактори тощо.

В далекому минулому праукраїнець задумується. Здіймає руки до неба. Замовляє стихії, приносить Всесвіту дарунки : квітки, збіжжя, танки, пісні, магічні замовляння. Людина прагне жити в мирі та злагоді з природою і бути вічно молодою. Виникають казки, легенди, пісні, окремі ритуальні дійства про «Живу» воду, «молодильні» яблука, «Яйце-райце», пошанування свят сонячного кола, адже сонце щорічно втрачає свої сили в осінньо-зимові місяці і потужно відроджує у весняно-літні. Отже, воно вічне. Енергія його вічна. Звідси поклоніння Сонцю, його кольору. Ці два кольори – синій (блакитний) та жовтий стають символами нашої землі, а їхнє поєднання дає зелений. Колір хлорофілу, розбруненого зела. Колір квітучої землі. В лікувальній магії праукраїнців також переважають ті лікарські рослини, які цвітуть жовтими, червоними, оранжевими та білими квітками (кольори сонця). А також синіми – кольорами Всесвіту.

В пісні-колядці, вік якої понад шість тисячоліть, зазначено :

А що було на початку світа,
Не було тоді неба, ні землі,
А лишень було синє море.
А на тім морі ой два дубочки,
А на тих дубочках два голубочки.
Стали радити, як світ сотворити.
Спустимося в море до самого дна,
Виберім собі синій камінець,
Синій камінець, синє небо.
Жовтий камінець, жовтая земля.

Ось, звідки, в часовому відтінку тисячоліть, годиться черпати історикам початки нашої блакитно-жовтої символіки, яка власне і визначає характер життя та праці народу, його прадавньо-спадкову хліборобську діяльність на тлі чистого безхмарного неба.
А це уже інший взірець особливого гатунку (повторюємо його), який стосується будівництва та орієнтації за геліовіссю житла. Він доводить, що наш мудрий народ з правіків мав особливий інтелект і значні гігієнічні знання, які спрямовував на пильнування здорового способу життя, суголосно з небесним світилом, чи, персоніфіковано, з прадавнім сонячним божеством – Дажбогом:

В одно віконце – ісходе сонце,
В друге віконце – в обиди сонце,
В третє віконце – в полудни сонце,
А й у четверте віконце – заходе сонце.

І ось, нарешті, ми наближаємося до призначення «живої» води за народними віруваннями і до найскладнішої проблеми – розгадки її рецептури, цебто складових частин. Що до призначення названої рідини, то вона не викликає особливих загадок. «Жива» вода повинна втілювати універсальну рідину чи особливий засіб як від численних недуг, так і для продовження активного довголіття. Чи, навіть, фантастично-неможливого,– омолодження літніх і немічних людей.

Автор понад сорок років вивчає як народну творчість, так і народну медицину різних регіонів України і прийшов до висновку, що в кожному регіоні є свої особливості рецептури і завдання, які покладаються на «живу» воду.

Завдання, які покладаються на «живу» воду, ми узагальнюємо у таких напрямках :

  • Лікування тіла та душі.
  • Попередження та гальмування процесів старіння.

Втілення «живої» води у рецептурі носить триєдиний характер:

  • Водні відвари лікарських рослин.
  • Водно-спиртові настоянки.
  • Рецептура для купелів.

Нижче ми і подаємо найбільш типові і знані в народі лікарські рослини, які використовуються для приготування «живої» води.

1. Насіння вівса посівного.
2. Плоди глоду колючого.
3. Трава м’яти перцевої.
4. Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної.
5. Кореневища пирію повзучого.
6. Плоди шипшини коричної.

Глід колючий – Crataegus oxyacantha L.
Родина розові – Rosaceae

Глід колючий – кущ або невелике дерево 5-6 м заввишки. Листки широкоромбічні, з голими черешками. Квітки двостатеві, п’ятипелюсткові, з білими або рожевуватими пелюстками. Плоди – світло- або кривавочервоні. Цвіте глід у кінці травня – на початку червня. Плоди достигають у кінці серпня – на початку вересня. Глід колючий поширена в Україні рослина.

Сировина. Для медичного застосування заготовляють квітки та листки під час цвітіння. Плоди збирають в кінці серпня, а також у вересені-жовтні. Їх сушать у теплих приміщеннях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі, оберігаючи від молі.

Хімічний склад. У квітках глоду колючого знайдено флавоноїдні сполуки: гіперозид, кверцетин, оксикоричні кислоти – хлорогенову, кавову; аміни: триметиламін, холін, ацетилхолін. У плодах знайдені пектинові речовини (1,9-6,1%), кумарини (0,17-3,4%), тритерпенові кислоти – урсолова та оманова, аскорбінова кислота (18-100 мг%), вітамін К, антоціани, катехіни, флавоноли, фенолокислоти тощо. У листках виявлено кислоти: кратеголова, урсолова, акантолова та неотоголова; флавоноїди, летка олія.

Дія, застосування. Спазмолітична, ангіотонічна, сечогінна, антиалергічна.
Препарати глоду колючого застосовують при гіпертонічній недузі, стресових станах, гіпотонії; порушенні сну, алергічних проявах; набряку Квінке, нейродермітах, екземах. При стенокардії, кардіо- та церебросклерозах, обмінних поліартритах, епілепсії. Малі дози тонізують серцево-судинну систему, великі – діють спазмолітично.

Приготування відвару. Беруть 1 столову ложку плодів глоду колючого, заливають склянкою води, кип’ятять 10 хв., настоюють 4 години. Вживають по 50-100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

М'ята перцева – Mentha piperita L.
Родина губоцвіті (ясноткові) – Labiatae (Lamiaceae)

Багаторічна трав’яниста опушена рослина. Стебло рослини чотиригранне, галузисте. Листки супротивні, короткочерешкові, яйцеподібно-довгасті або ланцетні. Квітки дрібні, зібрані на верхівці стебла в кільця, які утворюють колосоподібне суцвіття червоно-фіолетового кольору. Цвіте м’ята перцева у червні-липні. У дикому стані м’ята перцева не росте. Її розводять у спеціалізованих господарствах як ефіроолійну культуру.

Сировина. Для медичного використання збирають листки та верхівкові стебла рослини перед цвітінням. Їх сушать у теплих приміщеннях, які добре провітрюються. Сировину зберігають у щільній паперовій тарі.

Хімічний склад. Рослина містить летку олію (1-2,7%), головною частиною якої є ментол. Окрім того, в ній є дубильні речовини (6-12%), гіркоти, каротин, бетаїн, гесперидин, урсолова, олеанова та мелісова кислоти, тритерпенові сполуки, пінен, цінеол, флавоноїди, каротин; мікроелементи: марганець, мідь, стронцій тощо.

Дія, застосування. Спазмолітична, знеболююча, жовчогінна.

Препарати м’яти перцевої застосовують при атонії кишечника, кишкових та шлункових кольках, нудоті та блювоті, безсонні, невротичних станах; стенокардії, кровохарканні, маткових, шлункових та гемороїдальних кровотечах, поліартритах, остеохондрозі, захворюваннях печінки та підшлункової залози; при холелітіазі, для полоскання ротової порожнини, промивання ран, обробки пролежнів, забитих місць, при фурункулах та дерматитах.

Приготування настою. Беруть столову ложку сировини, заливають склянкою окропу, настоюють 10 хв. Вживають по 100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

Кукурудза звичайна – Zea mays L.
Родина тонконогові (злакові) – Poaceae (Gramineae)

Поширена однорічна трав’яниста харчова і кормова рослина. Стебло пряме, високе, розділене на вузли. У південних регіонах України рослина досягає 2,5-3 м висоти. Листки широкі, ланцетні. Чоловічі квітки зібрані у верхівках, жіночі – на качанах, у пазухах верхніх стеблових листків.

Сировина. З лікувальною метою використовують приймочки і стовпчики рослини та кукурудзяну олію. Збирають кукурудзяні стовпчики з приймочками, коли достигають качани. Перевагу віддають золотаво-жовтим чи червонуватим стовпчикам з приймочками. Сировину розстилають тонкими шарами, добре висушують і зберігають у щільній паперовій тарі.

Хімічний склад. У сировині виявлені дубильні речовини пірокатехінової групи (11-13%), цукри, сполуки кремнезему, жирну олію (1,88-2,55%), яка містить лінолеву та арахідонову кислоти, летку олію (0,1- 0,2%), а також калій, магній, кальцій, ситостерол і стигмастерол, ретинол, тіамін, рибофлавін, аскорбінову кислоту, біофлавоноїди, філохінони, ?-токоферол, панто-тенову кислоту, сапоніни.

Дія, застосування. Жовчогінна, протизапальна, сечогінна.

Препарати кукурудзи звичайної широко використовуються як у народній, так і в офіційній медицині для лікування запальних недуг печінки та підшлункової залози, обмінних поліартритів, при серцевих та ниркових набряках, маткових кровотечах, недугах сечостатевої системи, цукрового діабету, алергічних станів, діатезів, екзем, при тромбоцитопеніях.

Приготування відвару. Беруть столову ложку сировини, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 30 хв. Вживають по столовій ложці 3 рази на добу через 2 години після їди.

Овес посівний – Avena sativa L.
Родина злакові – Gramineae

Однорічна поширена сільськогосподарська культура. Стебло голе, високе. Колоски – дво-триквіткові. Плід – зернівка. Цвіте у червні-липні. Насіння достигає у кінці липня – на початку серпня.
Сировина. Для лікувальної мети заготовляють зерно вівса посівного.

Хімічний склад. У зерні вівса посівного виявлено крохмаль (близько 60%), цукри, ферменти, вітаміни В1 та Е, холін, поліненасичені жирні кислоти (6-9%), сіркомістку кислоту цистін, рутин, тирозін, авенін тощо.

Дія, застосування. Протиспазматична, потогінна, антисклеротична, загально-зміцнювальна.

Зерно вівса посівного застосовують при гіпертрофії щитоподібної залози, гіпертиреозах, діабеті, гепатитах, панкреатитах, залізодефіцитних анеміях, захворюваннях нирок, зокрема неф-ролітіазі; звиканні до тютюнокуріння та наркоманії, для косметичної мети.

Приготування відвару. Беруть столову ложку зерна вівса посівного, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять 20 хв., настоюють 2 години. Вживають по 100 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди.

Пирій повзучий – Agropyrum repens L. 
Родина злакові – Gramineae

Багаторічна трав'яниста рослина з довгим сланким кореневищем. Стебла прямостоячі або висхідні, циліндричні, з потовщеними вузлами. Листки чергові, сидячі, лінійні. Зісподу – гладенькі, зверху – шорсткі. Суцвіття – прямостоячий складний колос.

Пирій повзучий росте як злісний бур'ян на полях, у лісосмугах, лісах, обабіч шляхів, на луках і пасовищах. Поширений по всій території України.
Сировина. Для лікарської мети заготовляють кореневища пирію повзучого навесні, впродовж усього літа і восени. Їх ретельно миють холодною водою, подрібнюють і сушать або у спеціальних сушарках, або у теплих приміщеннях, які добре провітрюються.

Хімічний склад. У кореневищах пирію повзучого знайдено багато цукристих речовин, зокрема полісахарид триптицин (близько 8-10%), фруктозу і маніт (близько 3% кожного), виявлено також значну кількість інуліну (понад 7%), слиз, холін, кальцій, заліза, кремнієву кислоту, інозит, аскорбінову кислоту (близько 156 мг%), летку олію, гліколеву і глюкуронову кислоти тощо.

Дія, застосування. Сечогінна, метаболічна, антиалергічна, антисклеротична.

Пирій повзучий застосовують при діабеті, порушеннях серцевого ритму, захворюваннях печінки, підшлункової залози, атонії кишечника, авітамінозних станах, обмінних поліартритах, холе- та нефролітіазах, набряках серцевого походження, ревматизмі, люмбаго, екземах, нейродермітах, діатезі, при жіночій неплідності, закрепах.

Приготування відвару.
Беруть 1,5 столові ложки подрібнених кореневищ, залива-ють склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 30 хв. Вживають по 50-100 мл 3-4 рази на добу за 30 хв. до їди.

Шипшина корична – Rosa cinnamomea L.
Родина розові – Rosaceae

Шипшина корична – кущова рослина заввишки 2 м і більше. Гілки густо усіяні серпоподібними колючками. Цвіте шипшина у травні – на початку червня. Плоди достигають у серпні-вересні. Поширена шипшина по всій Україні. Найбільше – у північних районах.

Сировина. Для медичного застосування використовують плоди шипшини коричної, які заготовляють у серпні-вересні. Їх сушать у теплих, просторих приміщеннях. Сушать довго. Зберігають у щільній тарі, оберігаючи від молі та комірних гризунів.

Хімічний склад. Плоди шипшини коричної містять аскорбінову кислоту (близько 5,2%), каротин (10 мг/100 г), ненасичені жирні кислоти – лінолеву, ліноленову, олеїнову, флавоноїди, катехіни, вітаміни В1, В2, РР, К, пантотенову кислоту, пектинові речовини (1,8-3,7%), цукри, солі заліза, марганцю, фосфору, магнію, кальцію.

Дія, застосування. Вітамінна, жовчогінна, тонізуюча, сечогінна, антиалергічна, метаболічна.

Плоди шипшини коричної широко застосовуються в медицині як полівітамінний, антисклеротичний та протизапальний засоби. Вони активізують ферментні системи організму та складні окислювально-відновлювальні процеси, посилюють синтез гормонів та регенерацію тканин; стимулюють опірність організму при інфекційних недугах, отруєннях солями важких металів, гербіцидами та пестицидами, позитивно впливають на вуглево-дний обмін. Вживають плоди шипшини коричної при атеро-склерозі, гострих і хронічних захворюваннях печінки та підшлу-нкової залози, виразковій недузі; геморагічних діатезах, гемофілії, гіпертиреозі; запальних недугах верхніх дихальних шляхів, ядусі, трофічних виразках гомілок, екземах, діатезах.

Приготування відвару. Беруть столову ложку подрібнених плодів, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 5 хв., настоюють 30 хв. Вживають по 50 мл 3-4 рази на добу за 30 хв до їди.

Як постає з освітленого, фармако-терапевтична дія перелічених лікарських рослин передбачає лікування та профілактику в переважній більшості недуг, які, виникаючи у молодому віці, починають себе проявляти у літньому надто яскраво. Завдання названого лікарського засобу і полягає в тому, щоб досягти нормалізації діяльності травної, серцево-судинної, сечостатевої та нервової систем, поліпшити та активізувати ендокринну діяльність. Та й застосовують як відвар, так і настоянку названих лікарських рослин для лікування таких складних і загрозливих для здоров’я та працездатності людини недуг: цукрового діабету, захворювань печінки, підшлункової залози; нирковокам’яної та жовчнокам’яної недуг, екзем; усунення закрепів, стимуляції кровотворення; лікування серцево-судинної недостатності, запальних захворювань верхніх дихальних шляхів, алергічних захворювань, загального атеросклерозу; кардіо- та церебросклерозів, стресових станів, а також для поліпшення сну, настрою, відновлення фізичних сил.

Рецептура відвару «живої» води

Склад:

Насіння вівса посівного.
Плоди глоду колючого.
Трава м’яти перцевої.
Стовпчики з приймочками кукурудзи звичайної.
Кореневища пирію повзучого.
Плоди шипшини коричної.

Спосіб приготування. Беруть по столовій ложці подрібненої сировини, заливають 1 л води, кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години. Вживають по 50-100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди. Терміни лікування тривалі – 1-1,5 місяців щоквартально впродовж 1-1,5 року.

Рецептура спиртової композиції «живої» води

Склад:

Насіння вівса посівного. 20 г
Плодів глоду колючого. 5 г
Трави м’яти перцевої. 20 г
Стовпчиків з приймочками кукуру-дзи звичайної. 15 г
Кореневищ пирію повзучого. 15 г
Плодів шипшини коричної. 20 г
Спирту (горілки) 40o. До 1,5 л

Спосіб приготування. Сировину подрібнюють, заливають 1.5 л спирту (горілки), настоюють 14 діб. Щоденно струшують 2-3 рази, фільтрують.

Спосіб вживання. Вживають по 30-40 крапель на ложці води 3-4 рази на добу за півгодини до їди. Терміни лікування як і водного відвару «живої» води. Доцільне чергування щоквартального вживання водного відвару та спиртової настоянки впродовж 1-1,5 року.

Рецептура «живої» води для купелів

Склад:

Насіння вівса посівного. 50 г
Плодів глоду колючого. 20 г
Трави м’яти перцевої. 50 г
Стовпчиків з приймочками кукурудзи звичайної. 30 г
Кореневищ пирію повзучого. 150 г
Плодів шипшини коричної. 50 г

Спосіб приготування. Сировину подрібнюють, заливають 3 л води, кип’ятять на малому вогні 10хв., настоюють 2 години, фільтрують і долива-ють до загальної ванни.

Спосіб застосування. Купелі проводять 2-3 рази на тиждень впродовж 2-3 місяців. Температура води 35-40oС, тривалість 10-15 хв.

Купелі приймають при обмінних поліартритах, якщо відсутні набряки; радикулоневритах, люмбаго, екземах, діатезах, псоріазі, ангіопатіях (при ускладненнях цукрового діабету); в реабілітаційний період після значних травм, опіків, обморожень, остеохондрозі.

Звичайно, автор спроможний навести та проаналізувати кілька десятків варіативних компонентів «живої» води, та він вибрав найефективніший, яким успішно користується з лікувальною та профілактичною метою впродовж сорока років. Та й перелічені рослини кожному громадянину України добре відомі, а запаси сировини не дефіцитні.

З гіркотою автор констатує: серед рекламних нагромаджень як в періодичній пресі, так і по радіо та телебаченню яких лише вигадок ми щоденно не зустрічаємо, стосовно лікування та профілактики численних недуг. Шкода, що знання етномедицини українців у нашій державі якщо не нульові, то близькі до наймінімальніших. І наше завдання повертати ці знання (в першу чергу медпрацівникам). Та і безпосередньо народу, як спадкоємцю тих великих знань, які розгубив він на стрімких крутоярах століть, епох та тисячоліть.

Численні завойовники викорчовували в українцеві його історичну і генетичну пам’ять та непереборне бажання стати до передових лав освічених країн і світових цивілізацій. Жити повнокровним господарем на своїй землі, у своїй прадавній вірі, культурі, етнічній духовності і керуватися як одвічною конституцією звичаєвим правом, в якому спадкоємні тисячолітні традиції, народна педагогіка, спосіб життя та праці і, нарешті, фітоетнологія – посідають найчільніші місця.

Теги:

Схожі статті

Медіа