Відспівала в розмаїтті пташиного збудженого щебету Весна. Прийшло Літо з його турботами та клопотами про збір урожаю. Скільки затрачено уміння, терпіння та снаги, щоб все передбачити: посадити, посіяти та доглянути на полях, городах чи ланах. З якою надією та сподіванням орій дивиться на небо і чекає від нього Сонця, рясних дощів без вітрюганів, градобоїв та весняних запізнілих приморозків. В кінці липня та на початку серпня просить у Вселенського Розуму – Сонця, Сонця, Сонця!!! Адже – Сонце – Божество, що в доброті та лагідності посилає тепло, без якого нидіє душа, тіло і все живе на землі. І в гніві – посилає спеку, від якої в’яне, засихає і вмирає все суще на землі. Впродовж липня та на початку серпня наші далекі пращури замовляли Небо і просили в нього лагідного ставлення як до людини, так і взагалі до всього, що росте та дихає.

Початок серпня наші далекі та близькі пращури називали Спасівкою. Це благословенна пора земних очікувань дарунків та справжнього достатку. Доспіло різноманітне збіжжя, городина, садовина. Пасічники заготовляють віск та духмяний бурштиновий мед. Збирають мак не лише як харчовий продукт, а як символ та магію здоров’я, сили та достатку.

Але орій-ратай не лише збирає, висушує, заготовляє на осінь та довгу і холодну зиму різноманітні продукти, а й замовляє Небо та Спаса – язичницького бога численних літніх дарів. І від Спасу готує не лише рукавички про запас, а й здоров’я… про запас. Це і зберігання численних зернових культур, садовини та городини. Двох останніх – особливо, бо вони є наріжним каменем забезпечення людського організму вітамінами. Власне, полівітамінами, мікро- та макроелементами, рослинними ферментами тощо. В далеку давнину основними консервантами садовини та городини окрім тепла (сонце, печі, сушіння) були сіль та мед. Багато садовини та городини на осінь та зиму квасили. При квасінні яблук, груш, слив, огірків, помідорів та іншої садовини і городини до джерельної води додавали не лише сіль, а й материнку, хамеріон вузьколистий, корені з кореневищами гравілату міського, оману високого, перстачу прямостоячого, стебла кропу запашного та гісопу лікарського, корені петрушки та зубки часнику, траву чаполочі запашної. Таке поєднання лікарських та пряносмакових і фітонцидних рослин забезпечувало тривале зберігання квашеної садовини та городини і їхню полівітамінну цінність, попереджувало розмноження цвільових грибків і гнильних мікробів. Водночас максимально забезпечувало високі смакові якості квашених продуктів і мінімально їх денатуровало. До заквашування садовини та городини наші пращури ставилися як до значної ритуальної справи. Материнкою, м’ятою, коренями з кореневищами гравілату міського та оману високого обкурювали діжки та барильця, в яких квасили садовину та городину, проводили замовляння доброго апетиту і, взагалі, – здорового духу. Бо, справедливо вважалося: як людина мала добрий апетит, то вона повна енергії та здоров’я і має достатньо сил, щоб виконати значну весняну, літню та осінню напружену і тривалу фізичну працю. У Спасівку сушили яблука, груші, сливи, малину, смородину; плоди глоду, шипшини, барбарису, пізніше – горобини звичайної, а у червні – суниці та полуниці тощо, щоб глибокої осені, взимку та ранньої весни готувати високовітамінні узвари та драглі.

Особливою увагою у Спасівку, як і впродовж річних язичницьких свят, користувалися ритуальні вироби з тіста. Це круглі паляниці – уособлення Сонця. Вареники і різноманітні рогалики – уособлення Місяця. Візерунчасті зірочки, багатогранні коржики – уособлення Зірок,– дітей Космосу, коржі з маком, духмяні медівники тощо.

Перші снопи пшениці, зібрані на громадській чи особистій ниві, ретельно замовляють на добробут та здоров’я, обмолочують, провіюють, сушать, молють. Вимоги до перших паляниць та і взагалі до ритуальних виробів з тіста – особливі. Окрім яєць, сметани, меду додають ще й відвар запашних лікарських рослин.

Наводимо рецептуру ритуального відвару.

Коренів з кореневищами гравілату міського 10 г
Плодів глоду колючого 8 г
Трави материнки звичайної 5 г
Коренів з кореневищами оману високого 5 г
Трави чаполочі запашної 2 г

Спосіб приготування. Відважують лікарську сировину, заливають 1,5 л води, кип’ятять 5 хв., настоюють 2 години, проціджують і доливають до тіста. В залежності від кількості тіста готують і відповідну кількість відвару,– 3-6 л чи більше названого відвару. Змішують тісто з теплим відваром лікарських рослин.

Цієї пори набувають широкого застосування рослини, які сприяють поліпшенню загальних обмінних процесів. Вони знайшли виправдане застосування для лікування захворювань суглобів, хребта, травної системи, підшлункової та щитоподібної залози. Звертаємо увагу на ці рослини, рецепти сумішей та композицій.

1. Енотера дворічна – Oenothera biennis L.
Родина онагрові – Onagraceae.

Дворічна або однорічна трав’яниста рослина. Стебло прямостояче, просте або з незначними розгалуженнями, 50-80 см заввишки. Листки розетки – видовжено-оберненояйцеподібні, цілокраї або виїмчастозубчасті. Стеблові листки – видовженоланцетні, віддаленодрібнозубчасті. Квітки двостатеві, великі, 4-пелюсткові, жовті, сидячі, самотні, в пазухах верхівкових листків. Поширена енотера дворічна по всій Україні. Росте на галявинах, біля залізничних шляхів, озер, понад урвищами.

Сировина. Для медичного застосування заготовляють верхівкові квітучі частки рослини. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях. Зберігають у щільній паперовій тарі.

Хімічний склад. У рослині знайдені флавоноїди, цериловий спирт, дубильні, смолисті та слизові речовини, пентозани та флобафени, пігменти, ситостерин, інвертні цукри.

Дія, застосування. В’яжуча, анестезуюча, заспокійлива.

Препарати енотери дворічної застосовують при маткових, кишкових, шлункових та гемороїдальних кровотечах; дизентерії, проносах різноманітної етіології, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, бронхоектатичній недузі, зокрема при кровохарканні, кашлюку, ядусі, нефролітіазі, для промивання гнійних та застарілих ран; при бешисі, екземах, для полоскання горла та ротової порожнини, при ларингітах, трахеїтах, ангінах, стоматитах, пародонтозі, капіляротоксикозах, васкулітах тощо. Вживають по 1-4 столових ложки 2-3 рази на добу за 30 хв. до їди.

Приготування настою. Беруть столову ложку рослини, заливають склянкою окро-пу, настоюють 4 години.

2. Люцерна серпоподібна – Medicago falcata L.
Родина бобові – Leguminosae (Fabaceae).

Багаторічна трав’яниста рослина з веретеноподібним кореневищем. Стебла численні, висхідні, іноді сланкі, 40-80 см заввишки. Листки чергові, трійчасті, з довгасто-клиноподібними листочками. Квітки дрібні, цитриново-жовті, зібрані у двобічно-симетричні голівки. Плоди – серпоподібні боби. Росте люцерна серпоподібна на сухих луках, пагорбах, пустирях, сонячних галявинах. Вирощується також у культурі як цінна кормова білкова рослина.

Сировина. Для лікарських потреб заготовляють надземну частину рослини або квітучі верхівки. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях. Зберігають у щільній паперовій тарі.

Хімічний склад. У рослині знайдені протеїн, аскорбінова кислота, каротин, сапоніни, солі кальцію, сліди алкалоїдів.

Дія, застосування. Кровоспинна, вітамінна, антидіабетична.

Препарати люцерни серпоподібної застосовують при запальних захворюваннях дихальних шляхів, цукровому діабеті, кишкових, маткових та гемороїдальних кровотечах. Але найголовніше – при гіперплазії щитоподібної залози, гіпертиреозах, тиреотоксикозах тощо. Лікування захворювань щитоподібної залози триває 1,5-2 роки. Щоквартально роблять перерви у лікуванні на 7-10 діб.

Приготування відвару. Беруть столову ложку подрібненої рослини, заливають склянкою води (200 мл), кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 години. Вживають по 100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

3. Самосил гайовий – Teucrium chamaedris L.
Родина губоцвіті – Labiatae (Lamaceae).

Невисокий розгалужений напівкущик зі сланким кореневищем. Стебло повзучо-висхідне. Гілочки при основі – здерев’янілі. Листки супротивні, звужені в короткий черешок; нижні – обернено-яйцеподібні, верхні – довгасті, нерівномірно надрізано-зарубчасті. Квітки неправильної форми, утворюють коротке китицеподібне верхівкове суцвіття, віночок блідо-пурпуровий. Плід – розпадний горішок. Росте у хвойних та мішаних лісах окремими куртинами, на галявинах та узліссях. Рослина світлолюбна. Цвіте у червні-липні. Поширений по всій Україні.

Сировина. Для медичних потреб заготовляють надземну частину рослини під час цвітіння. Сушать у теплих приміщен-нях, які добре провітрюються. Зберігають у щільній паперовій тарі.

Хімічний склад. У траві самосилу гайового виявлені леткі запашні олії (близько 0,06%), таніни, фурандитерпенові лактони (гіркі на смак), флавоноїди, фітонциди, вітамін С, дубильні речовини.

Дія, застосування. В’яжуча, секреторна, протизапальна, антимікробна, жовчо-творна, сечогінна, анестезуюча. Препарати самосилу гайового застосовують при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, атонії жовчного міхура, для стимуляції кровотворення; лікування гепатитів, гепатохолецеститів та панкреатитів, жовчнокам’яній та нирковокам’яній недузі, подагрі, ревматизмі, імпотенції; при білях, геморої, а також для лікування гнійних ран, вугрів, фурункулів та карбункулів.

Приготування настою та відвару. Беруть столову ложку рослини, заливають склянкою окропу, настоюють 4 години, вживають по 50 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди.

Для спринцювання беруть 2 столові ложки самосилу гайового, заливають 200 мл води, кип’ятять 5 хв., настоюють 2 години, фільтрують і проводять спринцювання піхви при вагінітах, білях, грибкових захворюваннях щоденно впродовж 5-10 діб.

4. Сідач коноплевий – Eupatorium cannabinum L.
Родина айстрові (складноцвіті) – Asteraceae (Compositae).

Багаторічна трав’яниста рослина 1,5-2 м заввишки. Стебло прямостояче, просте або розгалужене. Листки супротивні, короткочерешкові, зісподу залозисті. Нижні листки розсічені на 5, а середні – на 3 ланцетні, загострені, по краю нерівновеликозубчасті частки. Верхні листки цілокраї. Квітки сидять у дрібних численних кошиках, які зібрані в густі щиткоподібноволотеподібні суцвіття. Квітки мають ледь відчутний медовий запах. Віночок білий або брудно-рожевий. Цвіте рослина у червні-вересні. Росте по всій Україні. Поширена на вологих берегах річок, заплав, у вільшаниках, на вологих торфовищах. Схильний засмічувати значні вологі регіони.

Сировина. Для лікарської мети заготовляють квітучі верхівки сідача коноплевого під час цвітіння. Їх сушать у теплих просторих приміщеннях. Зберігають у щільній паперовій тарі, запо-бігаючи проникнення молі, яка жадібно пожирає висушену траву, поскільки в ній наявний як і в омані, коренях кульбаби лікарської, коренях цикорію – полісахарид інулін.

Хімічний склад. У рослині знайдені летка олія (близько 0,3%), рутин, гіперозид, сапоніни, дубильні речовини; аскорбінова кислота, холін, інулін, сесквітерпеновий лактон еупаторіопікрин, І-інозит, кумарова та ферулова кислоти; ароматичні оксикислоти – кавова, хлорогенова, ізохлорогенова тощо.

Дія, застосування. Жовчогінна, проносна, потогінна, сечогінна, секреторна.

Препарати сідачу коноплевого застосовують при запальних недугах нирок, сечоводів, сечового міхура, захворювань печінки та жовчного міхура, обмінних поліартритах, екземах, нейродермітах, панкреатитах; для заспокоєння нервової системи та поліпшення сну; при закрепах, діабеті, ревмокардитах, люмбаго.

Приготування настою. Беруть столову ложку сировини, заливають склянкою окропу, настоюють 4 години, вживають по 100 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

5. Яглиця звичайна – Aegopodium podagraria L.
Родина селерові – Apiасеае.

Багаторічна трав’яниста рослина з довгим сланким кореневищем. Стебло порожнисте, голе або короткоопушене, у верхній частині розгалужене. Нижні прикореневі листки на довгих черешках, широкотрикутні в обрисі. Листки 2–3-розсічені, листочки видовжено-яйцеподібні, по краю гостропилчасті, на коротких черешках. Верхові стеблові листки дрібніші, на коротких, розширених у напрямку піхви черешках. Квітки у верхівковому суцвітті утворюють складний щиток з 20–25 променями. Квітки з простою віночкоподібною роздільнопелюстковою п’ятичленною оцвітиною. Пелюстки білі, на верхівці глибоковиїмчасті. Поширена яглиця звичайна по всій Україні. Росте у листяних та мішаних лісах, гаях, дібровах, серед чагарників. Цвіте у травні.

Сировина. Для медичних потреб заготовляють рослину під час цвітіння. ЇЇ сушать у теплих приміщеннях, зберігають у щільній паперовій тарі.

Хімічний склад. У рослині знайдено аскорбінову кислоту (65—100 мг%), каротин (близько 8 мг%), білкові речовини (бли-зько 22%), мікроелементи заліза (16,6 мг%), міді (1,99 мг%), марганцю (2,13 мг%), титану (1,58 мг%), бору (3,9 мг%), кальцію, кобальту тощо.

Дія, застосування. Секреторна, діуретична, протизапальна, анестузуюча, ранозагоювальна.

Препарати яглиці звичайної застосовують при анацидних та гіпацидних гатритах, захворюваннях сечостатевих органів, обмінних поліартритах, гепатитах, гепатопанкреахолецеститах, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, при білях та трихомонадних кольпітах.

Приготування настою та відвару. Беруть 2 столові ложки сировини, заливають 400 мл окропу, настоюють 2 години. Вживають по 100 мл 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

Для спринцювань беруть 4 столові ложки сировини, заливають 400 мл води, кип’ятять 10 хв., настоюють 2 години, фільтрують. Проводять спринцювання піхви 3-4 рази на тиждень перед сном.

Рецептура комплексного препарату.

Спиртова композиція.

1. Трави енотери дворічної 5 г
2. Трави люцерни серпоподібної 10 г
3. Трави самосилу гайового 3 г
4. Трави сідачу коноплевого 10 г
5. Трави яглиці звичайної 7 г
6. Спирту 40° до 1,5 л

Приготування препарату. Вагову частину перелічених лікарських рослин, заливають водно-спиртовим розчином названої концентрації, настоюють 15-20 діб, струшують кілька разів на добу, фільтрують.

Дозування. Вживають настоянку усередину по 1-3 столові ложки на ложці води 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

Настій.

Рецептура.

1. Трави енотери дворічної 10 г
2. Трави люцерни серпоподібної 7 г
3. Трави самосилу гайового 3 г
4. Трави сідачу коноплевого 5 г
5. Трави яглиці звичайної 5 г
6. Окропу до 1,5 л

Приготування.  Беруть вагову частину названих рослин, заливають 1,5 л окропу, настоюють 4 години. Вживають по 50-100 мл 3-4 рази на добу за півгодини до їди.

Показання до застосування. Запальні захворювання печінки та підшлункової залози, цукровий діабет, закрепи, анацидні, гіпацидні та атрофічні гастрити, обмінні поліартрити, запальні захворювання верхніх дихальних шляхів, недуги щитоподібної залози; при нефро- та холелітіазах; маткових, шлункових та гемороїдальних кровотечах, капіляротоксикозах. Терміни лікування визначаються індивідуально для кожної особи і окремої недуги. Доцільно чергувати (по тижнях) спиртові композиції та настої.

Теги:

Схожі статті

Медіа