У давньоруському світобаченні Древо життя (Світове древо) трансформувалося в фольклорний образ дуба (дерево Перуна). Пісняр Боян в «Слові о полку Ігоревім» подібно скандинавському Одіну, що вкусив мед поезії, робить шаманську подорож по світовому древу:

«Боянъ бо вѣщій, аще кому хотяше пѣснь творити, то растѣкашется мыслію по древу, сѣрымъ вълкомъ по земли, Шизымъ орломъ подъ облакы…».
«…скача, славію, по мыслену древу, летая умомъ подъ облакы, свивая славы оба полы сего времени…».
«…дивъ кличетъ връху древа…».

У стародавньому Ірані вірили, що священне древо росте біля джерел Ардвісури. На ньому нібито жив цар птахів Сенмурв (Семаргл), який розсипав насіння по землі. Інший птах відносив насіння до джерела, з якого пила зірка та обсипала землю дощами. З дощем насіння поверталося назад в землю. Іраномовні скитські племена донесли ці повір’я до слов’янських племен (Симаргл зустрічається на скіфській зброї).

Світове древо представлено як космічний шлях Богів. Безліч подібних легенд зібрано та опубліковано А.Н.Афанасьєвим у 2-му томі «Поетических воззрений славян на природу» — від усних переказів до письмових апокрифів. За рукописом XVI ст., космічне Світове Древо описано наступним чином:

«А посреди рая древо животное, еже есть божество, и приближается верх того древа до небес. Древо то златовидно в огненной красоте; оно покрывает ветвями весь рай, имеет же листья от всех дерев и плоды тоже; исходит от него сладкое благоуханье, а от корня его текут млеком и медом 12 источников».

Деревом позначали також час. Коли древо позначає рік, то малюється чи вирізьблюється з багатьма гілочками, так званою «сосонкою». Збереглися й загадки про дерево-рік:

«Дуб-дуб довго-вік, на ньому дванадцять гіллів, на кожній гіллі по чотири гнізда, а у кожному гнізді по сім яєць, і кожному ім'я є»

Мітичні птахи-творці світу і Древо життя виступають основними образами русько-українського народного мистецтва. Єдність трьох планів буття: горішнього (небо), проміжного (земля) і долішнього (хаос, світові води, підземний світ,) здійснювалася, згідно ранніх традицій русько-українського символізму, за допомогою архетипу світового дерева – дерева життя (вершечок–стовбур–коріння, вазон), яке, здебільшого, має охоронця – птаха (символ світової душі, Сірін, Гамаюн, Алконост, голубки). Дерево Життя канонічно зображується таким, що постає із посудини-вазона або чаші, вказуючи тим на витоки свого коріння із певного лона-вмістища аналогічно всесвіту, який в русько-українській мітології походить із глечика. (Ігор Пошивайло).

Так, Дерево життя — улюблена тема українських майстринь-вишивальниць. Рухаючись від покоління до покоління непорушний мітологічний код дозволяє розшифрувати складний орнамент, який об'єднує життя, що символізує саме Древо і Космос, представлений численними і різноманітними солярно-астральними знаками.

З часом Світове дерево як космогонічний образ трансформується у дерево, на якому «живе Бог», а потім зводиться до родинних масштабів (купальське і весільне гільце, весільний коровай, троїцьке дерево), символізуючи вже не космос, а родове дерево – рід: «верба – жона, а квіти – діти», й існує вже в контексті обряду (Марія Маєрчик).

В образі дерева поєднались уявлення про час, простір, життя і смерть. Наприклад, загадка про життя і смерть:

«Стоїть дерево, на дереві — квіти,
під квітами — котел, над квітами — орел, —
квіти зриває, в котел скидає,
квітів не меншає, в котлі не більшає»

Про древо життя (Явір, Дуб) і алатир-камінь (золотий камінь, центр світу) оповідають стародавні язичницькі укр. колядки:

«Коли не било знащада світа, 
Тогда не било Неба, ні землі, 
Ано лем било синєє море, 
А серед моря зелений явір. 
На явороньку три голубоньки, 
Три голубоньки радоньку радять, 
радоньку радять, як світ сновати: 
То спустімося на дно моря, 
Та дістанемо дрібного піску, 
Дрібний пісочок посіємо ми, 
Та нам ся стане чорна землиця. 
Та дістанемо золотий камінь, 
Золотий камінь посіємо ми, 
Та нам ся стане ясне небонько, 
Ясне небонько, світле соненько, 
Світле соненько, ясен місячик, 
Ясен місячик, ясна зірниця, 
Ясна зірниця, дрібні звіздочки».

***

«Що ж нам було з світа початка?
Боже ж наш!
Не було нічого, їдна водонька.
На той водоньці їдне деревенько.
На тім деревеньку шовкове гніздо,
А в тім гніздечку три голубоньки»

***

«Ой як ще не було ні Землі ні Неба 
А що тільки було та Синєє Море 
А посеред Моря Зелений Явір 
На Явороньку три Синії Птаxи 
Три Синії Птаxи та Радоньку радять 
Та Радоньку радять як Світ засновати 
Тай пірнули Птаxи в Світові Глибини 
Тай винесли птаxи Жовтий Красен-Камінь 
Стало з того каменю та Яснеє Сонце 
Тай пірнули Птаxи в Світові Глибини 
Тай винесли Птаxи Злоту Павутинку 
Стала з Павутинки Ясна Твердь Небесна»

***

«Росте Деревце Тонке Високе
Тонке Високе а вшир широке
А вшир широке а ввись кудряве
А на тім Кудрі Сам Сокіл сидить
Сам Сокіл сидить далеко й видить»

Судячи за деякими свідченнями, у русинів існувало і уявлення про провідника душ, який супроводжує їх по важкому шляху на той світ (нижчий світ, звідки витікає р. Почайна = аналог грец. р. Стікс). В Супральскому рукописі згадується: «ω наѳне, чимъ дръзнѫвъ отвѣштати хоштеши наватомь (смертію) пое'мемъ».

Нават зустрічається у словнику Г. Дяченко — як провідник душ в потойбіччя. Кожен може пригадати язичницький обряд поховання, коли, підкоряючись підсвідомому відчуттю, присутні кидають гроші в могилу, а хтось кладе монети в руку покійному. Сенс давно забувся, але гроші призначені для оплати загробному провіднику Навату виконують своє призначення. Нават – тут це одне із імен підземного змія Велеса, якого нашим предкам нагадувала зигзагоподібна стрічка річки Почайни — Тому князь Володимир і звелів хрестити цю річку і всіх язичників у ній.

Світлини:

а) Птаха Сірін, що сидіть на гілках Світого древа. Лубок.
б) Колт. Київська Русь. Древо Життя і Сиріни. 
в) "Світове дерево". Розпис кришки скрині. XVII ст. 
г) Зразок давньоукраїнської вишивки, XIX ст., із зображенням Світового дерева, птахів-деміургів - творців світу та берегинь.
д) Колт. XII-XIII ст., Древо Життя і дві голубки оспівані в космогонічніих укр. колядках.


В. Войтович «Міфи та легенди давньої України»
В. Дёмин «Тайник Русского Севера»
О.В.Добродум «Світове Дерево як культурний символ єдності в різноманітті»
А. Афанасьев «Поетические возрение славян на природу»
Г. Дяченко «Полный церковно-славянский словар»
«Староукраїнські релігійні роздуми про Бога» Видавництво «Павутинонька».

Теги:
  • Коментарі не знайдені

Схожі статті

  • 23.01.2017
    1553

    Скажіть мені ви, ярі християни, 
    Де сказано у Біблії про те, 
    Що

    ...
  • 21.01.2017
    448

    Ходить-бродить уночі
    Смуток біля хати:
    Дід старенький - на печі -
    Думає

    ...

Медіа