...Ми ніби і не хочемо знати старе, але дивним чином
згадуємо його і шукаємо в ньому відповіді про своє майбутнє...
(Любов Саннікова)

Нинішній світогляд більшості людей, а "золотого мільярда", то вже точно, включає поняття про людину як продукт еволюційного розвитку людиноподібної тварини. У наших школах учать дітей, а ті повторюють аж до смерті, що першими були дикі люди, які, щоб не вмерти з голоду, спочатку збирали їстівне коріння й полювали на мамонта, потім, порозумнішавши, зуміли приручити диких тварин і зайнялися скотарством, а згодом зайнялися вирощуванням злаків та інших плодів земних. І витрачали люди весь свій час на пошук чогось їстівного. А оскільки їжі завжди не вистачало, то спочатку її відбирали у слабшого, а потім йшли війною на сусідів. І от та війна людей проти людей за земні ресурси (їстівні, енергетичні та інші) безперервно триває й досі.

Для отак навчених людей природною є думка, що така еволюція людських спільнот є прогресом, що скотарство та землеробство, покладене на індустріальну основу, то вже точно позбавить людей від голоду, а ядерна й термоядерна енергетика їх ще й обігріє та перекладе всю важку роботу на плечі машин. А ЯКЩО ВСЕ ЦЕ НЕ ТАК?

Одна розумна жінка сказала, що критерієм гуманності та прогресивності всіх попередніх і сучасних технологій життєзабезпечення людей є чистота води. Але люди в своїй технократичній одержимості так постаралися, що вплинули на колообіг води у природі, і вже не можна пити з Дніпра і з моєї ще з дитинства колись кришталево- чистої річки Красної. Наслідок - чиста вода продається в магазинах (прогноз про це ще недавно здавався антиутопією). Наступний крок такого "прогресу": отруєння атмосфери, ходіння людей від малого до старого в протигазах і продаж чистого повітря в магазинах. Висновок: МИ ЖИВЕМО НЕ ТАК! І ПОЖИНАЄМО МИ ПЛОДИ НЕ ПРОГРЕСУ, А ДЕГРАДАЦІЇ.

ЯК ЖЕ ТРЕБА НАМ ЖИТИ?

Кожна розумна людина, кожний свідомий українець, збагнувши, що Шукшин правий, задумується над відповіддю на це запитання. І в останні часи ми займаємося не чим іншим, як виробленням НОВОГО СВІТОГЛЯДУ через опанування Першовчень і відвідання Першоджерел. Треба затямити, що відродженню України не допоможуть ні нові знання, ні заклики, а лише НОВИЙ СВІТОГЛЯД, яким буде охоплена більшість українців.

Шлях цей тернистий, бо проти нас віками ведеться духовна війна, яка за наслідками є на кілька порядків більш руйнівною, аніж технологічна війна простою зброєю, і наше дезорієнтоване і дезогранізоване українство війну цю програло і ще недавно було (та й є!) живильним середовищем для всякого окупанта. Тому нам у відновленні Першовчення треба бути обачними, бо влада, змовившись проти підневільної більшості, у всі віки редагувала ті Священні тексти (а може й творила свої "священні" тексти), виробляючи корисний їй світогляд та маючи метою продовження свого панування до кінця часів. Будемо обачними особливо, коли вивчаємо чужинські твори про нашу землю і про нас: досліджувати те треба розумом, а сприймати - серцем.

"...Творячи лад навколо себе і в собі, ви творите його у Всесвіті. ...Ви маєте знати, що ви онуки Дажбожі... Свято бережіть мову свою, бо мовили нею Боги- Батьки ваші. Вона є зброєю вашою, що береже від упокорення рабського, бо лише Рідну Мову Боги- Предки чують і відповідь їх лише Рідною Мовою приходить. Свято бережіть Землю свою...

Дбайте про душу свою, бо приходить вона у Яву, щоб кращою стати. Піклуйтеся про дітей своїх, бо вони понесуть Дух ваш у майбутнє. Готуйтеся до відходу у Потойбіччя, кожен день зважуючи думки і вчинки свої, до вічного і світлого прагнучи.

...Пару вибирайте собі з Роду свого та Варни своєї. ...Блуду не творіть, бо від нього душа чорніє і Рід псується.

Як велику заповідь предків пам'ятайте: Батько є Жрець, а мати - Жриця у сім'ї своїй.

Повсякчас діти мають шанувати батьків своїх...

Вчіться усе життя своє, по-новому пізнаючи себе у віці кожному.

Не бійтеся мати ворогів, а бійтеся втратити волю до перемоги Роду свого.

Не братайтеся з тими, хто кривду творить.

Знати маєте: якщо ви не заслужили на безсмертя за життя, Дух свій укріплюючи, будете приречені на муки тяжкі у Наві.

Творіть навколо себе злагоду, Богів рідних славлячи, і життя матимете довге та щасливе..."

Які прекрасні моральні настанови для людей: "...Полюби ближнього свого як самого себе..."; "...Творіть навколо себе злагоду... і життя матимете довге та щасливе..."; "...Творячи лад (гармонію - А.В.) навколо себе і в собі, ви творите його у Всесвіті..." Але скажіть, де та країна, де той народ, який живе за цими заповідями? Нема, бо це Вчення взято із Прави, духовного світу і передано нам у Яву (матеріальний світ), але було забуте. Це якраз той момент, коли у діалектичній взаємодії Буття людини підправляє її Свідомість.

Багато хто з нас знає, що Небо, Людина, Земля і все, що на ній, вимріяно і утворено Всевишнім Творцем Словом. Та мало хто знає, для чого Людина на Землі живе. Може задум Творця, за Санніковою, в тому, щоб "частка дорівнювала цілому"? Може й справді задум Творця є у тому, щоб "зернина світового Духу" розміром у 50 мікрон (=Душі) пройшла випробування у тілесній Людині і в процесі вдосконалення "допомагала" своєму Отцю-Вседержителю як утримувати Всесвіт у гармонії, так і разом творити нове.

А чи здатна людина в принципі творити щось нове, маючи на увазі не тесання каменю чи ткання полотна? Та чи може людина творити думкою хочби своє майбутнє життя?

Якось мені потрапила до рук книжка Луїзи Л. Хей "Зціли своє життя". Ось що пише ця американка: "...Життя дуже просте. Що ми даємо, те ми й одержуємо. Я вірю, що всі, включаючи й мене, несуть 100%-ну відповідальність за всі події в нашому житті як за найкращі, так і за найгірші. Кожна наша думка буквально творить наше майбутнє. Кожен творить події за допомогою своїх думок і почуттів. Думки, які ми промислюємо, і слова, в які ми їх втілюємо, буквально утворюють все те, що ми (потім!) випробовуємо в житті.

Ми самі називаємо ту чи іншу ситуацію в житті, а потім тратимо сили, лаючи іншу людину за свої тривоги і невдачі. МИ САМІ - ДЖЕРЕЛО ВЛАСНИХ ХВИЛЮВАНЬ, ОТОЧУЮЧОЇ ДІЙСНОСТІ І ВСЬОГО ІНШОГО В НІЙ.

З іншого боку, ВСТАНОВИВШИ ГАРМОНІЮ І БАЛАНС У СВОЇЙ СВІДОМОСТІ, МИ ТЕ САМЕ ПОЧИНАЄМО ЗНАХОДИТИ В ЖИТТІ..."

Ця Луїза спочатку розібралась у своєму нікчемному житті, а потім у думках спланувала і змінила подальше своє життя кардинально: із малолітньої розпусниці, яку оточував людський непотріб, вона стала респектабельною дамою- лікарем, яку вже оточувало зовсім інше коло людей. Вона пішла далі і почала співставляти та класифікувати думки людей і їхні хвороби. На підставі аналізу тисяч історій хвороб пацієнтів, яким вона допомогла, ця місіс Хей розробила дієвий класифікатор-посібник для хворих.

Японський вчений Ямото Масара за свідченням Марії Грицай довів вплив людської думки і слова на стан води, яка є основою життя на Землі. Сама ж пані Грицай разом із іншими вченими провели дослідження і встановили вплив колективного співу веснянок на біологічний стан дітей-виконавців. І у всіх(!) дітей після співу веснянок "зріс рівень інформаційно-енергетичного стану органів і систем організму". І як не погодитися із п. Грицай, що "...Свідомість - це не просто думка, інтелект або розум. Це відчути себе наловленим життєвою гармонією і усвідомити зв'язок з життям Природи. Свідомість, як чисте відчуття, присутня вже в рослині, вона прихована в камені і навіть у частках атома..." І давні русичі-українці мабуть відали, що таке можливе за умови знаходження людини у стані чистоти помислів.

Люди мислять і у мріях творять своє майбутнє. А як ставиться до цього живий світ? Подружжя Кірліан додумалося фотографувати листки живих рослин в електричному полі при високій його напрузі. Вони отримали на світлинах кольоровий ореол навколо тих листочків, який змінювався від того, яка людина із якими намірами підійшла до них. Доведено, що рослини відчувають і реагують на присутність носіїв Добра і Зла. Кімнатна квітка, яку я любив і догоджав їй, зів'яла і загинула, коли я виїхав в інше місто, хоч як її дружина й не поливала.

І знаючи викладене, я вже не міг повірити в те, що руси-українці, які жили в гармонії з Творцем і Природою, так господарювали на землі, що вирощували на віддалених від оселі ланах пшеницю для отримання зиску. А й справді, як жили наші давні предки?

Цьому є свідчення очевидців. Волхви записали у "Велесовій книзі"(37б):

"...В ті часи, після Кия, князями обирали
багатьох отців і після князювання їх
оголошували, на Вічі, простими мужами.
І так стояла земля раєподібною..."

А ще до Кия предки наші жили за порядком общинного самоврядування. В скандинавських сагах і легендах згадуються подорожі предків сучасних шведів у країну Русь-Гардарики. Дослідники дійшли висновку, що країна Гардар перекладається із шведської як "огороджена земля", "садиба", бо Сталі - це "огорожа", а Аг - це "земля". Схоже німецьке слово Сапі перекладається як "гвардія" (= військовій охороні), а слово Сагіеп перекладається як "сад".

Таким чином, земля відичної Руси-України була вкрита поселеннями, схожими, якщо дивитися з висоти пташиного польоту, на бджолині стільники, де кожна окрема чарунка відповідала огородженій живоплотом і деревами садибі-саду. І кожна така садиба мала "через дорогу" схожу огороджену садибу.

ЯК ЖЕ ВИГЛЯДАВ ТОЙ РОДОВИЙ МАЄТОК? (Спроба реконструкції)

Руси селилися переважно в долинах річок, де і до води було ближче, де й земля родила буйніше, а сама долина пом'якшувала клімат, захищаючи від вітрів. Маєток окремої родини займав площу від одного до двох гектарів землі, бо менша площа не дозволяла використати усю різноманітність рослинного світу для життєзабезпечення родини, а більша була вже обтяжливою для господарювання та й недоречною. Розплановуючи той маєток, наші предки враховували рельєф та ландшафт вільної землі, і тому садиба мала різноманітну форму, а не там квадрат чи прямокутник.

По периметру маєток обсаджувався високими деревами: дубами, липами та вербами і хвойними породами, а перед ними - кущами калини, ліщини, глоду, шипшини чи терну, які й служили живоплотом, а дерева додатково стримували зимові вітри та літні суховії. Це була перша лінія забезпечення мікроклімату родового маєтку.

До половини тої землі засаджували лісовими деревами, і спочатку гайок, а потім і лісок принаджував господарів своїми затишними сонячними полянами і запашними травами. Хату будували не зразу коло входу в маєток, а трохи далі на підвищеному місці і була вона схожа на українську мазанку.

Звичайно ж частину землі займав традиційний город, який забезпечував родину городиною, а також сад, в якому що лишень не росло: і корисні ароматні трави, і кущі ягід та багато плодових дерев. Все те зело росло і поспівало не одразу, а одне за одним: від найранішої зеленої кропивки та пшінки, кропу до найпізніших "зимових" груш. Й усьому тому добру була своя пора для споживання русами...

І це була друга лінія забезпечення мікроклімату в родовому маєтку.

Обов'язково десь був викопаний невеличкий ставочок, більший у кілька разів від звичайної української копанки. Він не пустував, бо заповнювався як ґрунтовими джерельними водами, так і від рясних дощів та танення снігу. Той ставочок голубів небом, а бережок його обрамлявся пахучою лепехою та іншими травами до найдрібнішої ласкавої щіточки, яка холодила ступні ніг господарів. Частина водного дзеркала затінювалася верболозом, а неподалік у кущі калини гніздилися співучі пташки.

Із ставка брали воду для господарських потреб, був він запасом води для посушливої пори року, і, головне, служив той ставочок для щоденного купання всієї родини. Ось вони стоять юні господарі, здорові і гарні, і замріяний погляд майбутньої мами помічає, як захвилювалося їхнє зображення від першої краплі.

Загартовані тим купанням ще змалечку і діти, й дорослі зовсім не боялися холоду взимку, а тому одягалися легко. Отож ставок був третьою зоною забезпечення мікроклімату в родинному маєтку. І загальну благодать доповнювала традиційна пасіка: в лісочку, ближче до сонячної галявини, на старих стовбурах кріпилися під кутом колоди, коло яких бриніли бджоли.

Недалеко від хати наші предки садили якесь довговічне дерево, наприклад, дуб, і воно їм служило як родове дерево, бо було воно с із утвореними легендами роду у спадок нащадкам.

Додамо, що все вирощене й добуте в родинному маєтку було власністю його господарів, а про податки тоді було й не чути. Тоді у всіх було все, а коли чогось комусь і не вистачало, то родина могла поділитися з хворим чи калікою своїми запасами.

Тепер у русів була вже можливість утворити для родини на власному шматочку рідної землі КОЛО ЛЮБОВІ і це було головним призначенням родинного маєтку, а життєзабезпечення відбувалося ніби само собою. Хто колись кохав, або кого колись любили, той знає, що то за нестримне почуття любов. Людина, яку опанувала енергія любові, здатна на небувалі подвиги і навіть на самопожертву заради коханої чи коханого і не може хвилини прожити без неї чи нього. Така людина випромінює любов на далекі відстані, і все живе горнеться до неї, а Всесвіт хвилюється. (Є гіпотеза, що не лише Земля ще тримається, а й Сонце світить завдяки любові землян). І давно помічено, що людина в стані любові є найефективнішим добродійником.

Можна любити взагалі багато що: свій народ, землю, рідну мову, своє село, а палко кохати можна лише одну людину. Звідси й виходить, що любов на порядок дієвіша, коли вона конкретна. Ось чому в родинному маєтку на окремому шматку землі можна родині утворити те коло любові, яке розгорталося у просторінь Всесвіту.

НОВА РОДИНА ТВОРИЛА НОВИЙ РОДОВИЙ МАЄТОК

Знайомилися хлопець з дівчиною на ігрищах, для чого серед поселення був виокремлений майдан, який служив і для вічевих зборів русів. Там у танках і забавах на великі свята, наприклад, у танку "Ручай", і вибирали собі юнак юнку чи юнка юнака, проходячи під аркою із з'єднаних рук. А поруч у гурті співали і малі, і старі щиро та злагоджено, і душі їхні переповнювалися відчуттям єдності із своїми сусідами, відчуттям єдності із Всесвітом. (Це так, бо ще й досі душа українця в час схожого хорового співу, та ще й коли товариство в обіймах стало у коло, та душа лине і злітає до неба і вертається оновленою.)

Шанобливо поглядали юні і старші поселенці на ту пару, бо відходили хлопець з дівчиною, взявшись за руки. Відали, що між ними вже проскочила іскра любові.

Щоб вивчити і перевірити свої почуття молода пара усамітнювалася на тривалий час десь в ліску в родовому маєтку батьків хлопця чи дівчини.

Вони навіть ночували разом в курені - таким був звичай, і їм був час переговорити про все на світі. Коли вияснялося, що вони нездатні утворити нову родину, то розлучалися по-доброму, і ніхто їх не осуджував, і юні поселяни продовжували пошук своєї пари. А частіше в час такого випробування в усамітненні хлопець з дівчиною признавалися один одному в коханні і бажанні утворити родину, бо були вже один для одного, як Бог і Богиня.

Після цього юна пара йшла й вибирала собі землю для родинного маєтку, звичайно ж неподалік від родового поселення. Потім після вибору місця тривалий час вони обговорювали й ретельно розплановували той родовий маєток: де рости родовому дереву, де буде сад і кожна груша- яблуня чи кущ порічок. Було це непростою справою, бо враховувалися і освітленість ділянки сонцем і панівні вітри, і взаємодія трав, кущів і дерев між собою. Треба було врахувати і передбачити точно, щоб аромати і пилок при цвітінні саду наповнювали весь простір родового маєтку, щоб трава коло родового дерева була ніжною й ласкавою. Тому на прибережному пісочку немало прокреслювалося малюнків і перебиралося варіантів майбутнього маєтку.

Після досягнення взаємної згоди парубок з дівчиною обходили родинні маєтки поселення, запрошуючи всіх на закладини нового родинного маєтку, як на весілля. При цьому вони уважно спостерігали в сусідів і відмічали та делікатно хвалили те, що їм подобалось, наприклад, вишеньку чи котеня.

Тим часом на вибраній ділянці вже кілочками було розмічено, що й де треба посадити - це постаралася юна пара. В день закладин приходили у визначене місце і старе, і мале, а з собою вони приносили саджанці та вели тварин - було це за подарунки молодим.

Так, за один день закладалася жива огорожа, і ліс, і сад, і будувалася хата та прибудови і виплетені із ліси загороди для тварин. Тою толокою робилося все, що запланували молоді, і маєток, витворений уявою молодих, тепер поставав у дійсності, хоч ще і скромними позначками саджанців. Того ж дня молодих і вінчали їхні дві пари батьків...

Відповідально ставилося подружжя і до зачаття дитини, спочатку вимріявши її і наділивши бажаними талантами та віддавши хвалу Рідним Богам. Зачаття відбувалося на м'якенькій траві під родовим деревом і в той момент закладалося і коло любові в новому маєтку і Всесвіт затаєно спостерігав за тим чудом.

Весь час своєї вагітності жінка жила в родинному маєтку і кожна рослина, і кожна жива істота з радістю і віддано служила їй. (Як тепер служить так людям може лише собака). Руси відали, що треба родити дитину в тому ж місці, де й зачинали. І жінка не в муках, а у великому захопленні творіння родила живу істоту під родовим деревом. Про початок цього процесу сповіщав білий дим над багаттям, в яке підкладав вологу солому батько. Сходилася на той знак рідня й бабка-повитуха (для страхування), які й знаходилися перед ворітьми. Процес родів відбувався у спеціальних низеньких ночвах з приступками для ніг та поручнями для рук породіллі. Чоловік приймав на свої руки народжувану дитину.

Плацента ("місце") відділялася від немовляти через певний час, бо мала віддати йому весь запас життєвих сил того "внутрішнього раю" матері. Був це для немовляти ніби перехідний період між двома світами, ніби адаптація, про що відали руси. Перев'язував пуповину, а потім і перерізав її батько на ручці серпа. Чоловіком-батьком омиті настояною на цілющих і запашних травах водою мати і немовлятко знову поєднувалися в одне вже у цьому світі Яви, бо мамині груди наповнювалися молозивом.

Звичайно ТАК зачата, виношена й народжена дитина була бажаною для батьків, і вони милувалися крихіткою, відаючи, що це родився ще один Син Божий. Відали відруси, що робити з пересохлим й відпалим від немовляти підрізком пуповини: той "пуп" закопував батько коло родового дерева. Відлетіли тисячоліття, а звичай зберігся: вже русичі- українці стали закопувати "пуп" під піччю, яка стала їхнім святилищем і храмом.

Кожне таке маля, ще повзаючи, вивчало кожну комашку, яка лізла по травинці і перехиляла її, воно пробувало Землю на смак, а не вирячало очки, як зараз, на кольорові і видуті із пластику іграшки, не розуміючи що воно й до чого. Дитя підростало, в нього вже були сестричка і братик, і разом з ними росло і зміцнювалося все живе в родинному маєтку, яке з любов'ю й опікувалося своїми маленькими володарями...

Простим наукам - грамоті й рахуванню - навчали діток тато з мамою, а вже складні науки, наприклад, астрономія і вплив небесних світил на розвиток рослин давалися їм захожими волхвами, які в маєтку жили по кілька тижнів.

Та головну науку - жити в ладі з усім живим - дитина отримувала завдяки факту свого народження від люблячих тата й мами у колі любові і проживання там та завдяки безпосередньому спілкуванню з Богом. Це давало юному русу мати чистоту помислів і вмикатися за бажанням до інформаційного поля Землі і спілкуватися завдяки йому з кожним землянином теперішнім, колишнім і майбутнім. (І куди там теперішнім засобам зв'язку, мобільним телефонам та Інтернету до можливостей жителів родових маєтків). Він міг подорожувати Всесвітом своїм другим "Я" і за мить побувати й побачити, як десь на окраїні галактики "Магеланові хмари" живуть його Брати по розуму. (Куди там до тих можливостей теперішньому навіть ракетно- космічному транспорту...)

Користуючись набутими знаннями, юний русич, помірно працюючи в маєтку поряд з батьками, вивчав взаємодію всього живого з усім живим, і це давало йому можливість, коли прийде його час, утворити нову родину і новий, може ще й кращий від батьківського, родовий маєток, бо він успадковувався наймолодшим із дітей.

Чи ж це не спільне творіння Людини разом із Всевишнім раю на Землі?

Все вирощене в родовому маєтку в процесі вирощування вже готувалося саме для господарів, враховуючи їхню індивідуальність і біохімічну відмінність від інших людей. Тому теперішні магазинні продукти, виготовлені для людей взагалі із рослин, які росли без батьківської опіки господаря, мають лише частину від тої користі, яку вони давали русам у родинному маєтку. Бо були вони там господарями приголублені, бо росли вони в колі любові. Гадаю, що теперішні знеособлені лікарські трави мають лише 1% від ефективності своїх попередників, вирощених в родинних маєтках.

Давніх русів можна назвати "глибинними вегетаріанцями", бо вони споживали лише вирощене в родовому маєтку, а від тварин брали лише те, що вони могли віддати без шкоди для себе, наприклад, молоко, яйця чи вовну. Вони не вбивали навіть диких тварин, бо як можна вбити друга, який тобі вірно служить? Для них не було теперішніх традиційних сніданку, обіду й вечері, заздалегідь визначених по годиннику та з наперед визначеними стравами. Йшли руси по своєму куточку любові, наповненому пташиним щебетом, кумканням жаб, гудінням бджіл, а в повітрі був розлитий аромат квітів, вони йшли маєтком і дихали раєм, простягали руку і зривали плід, бо саме тоді в той час і хвилину він потребувався для відновлення життєвих сил, а тому це й виходило ніби само собою.

А в зимову пору на тарелях були розкладені як свіжі продукти, так і сушені плоди та квашенина, і людина підходила до столу й брала те, що саме в той час було організму потрібне. І вже значно пізніше в них появилися каші із злакових, в тому числі й гарбузова каша та суп з пастернаку...

Чому потужні римські легіони так і не змогли завоювати землю русів? Бо руси помислом наводили страх у чужинському війську, а тим, які таки проривалися до родового маєтку, шкодило все живе, бо було отруйним, а довершували справу бджоли. Покусані римляни так тікали, що одиниці з них, які добігли до Риму, воліли б навіки забути про свої ганебні поразки від русів.

Та руси таки програли війну чужинцям, бо була вона духовною, та про те інша розмова...

І нарешті, руси не боялися смерті, бо відали, що їх будуть пригадувати нащадки здоровими і щасливими, а тому й відродяться в наступних поколіннях. Тіла їхні хоронили в ліску в їхньому ж маєтку. Зарівнена земля швидко заростала травою, і давній нащадок відав, що гілка і листочки, які його ніжно зачепили, нагадують йому про далеких родичів. (Якби бачили колишні відруси наші теперішні кладовища, то вони назвали б їх не чим іншим, як впорядкованими смітниками).

МІЙ ОСОБИСТИЙ ДОСВІД

Ще в 1999 році, весною, я спробував застосувати досвід русів у городництві. (Треба сказати, що вивчення історії русів ведеться й іншими дослідниками). Діялося це на Київщині на землях окраїни Обухова. На ділянці я розробив вільний клаптик землі, угноїв ту земельку і випестив, а потім посіяв насіння огірків і соняшника, що вже УЗНАЛО МЕНЕ. Бо перед цим я тримав його у роті і воно просочилося моєю слиною, бо тримав його на долонях і показував Всесвіту, просячи Бога благословити мій задум, і кожна лунка розминалася пальцями моїх босих ніг.

Я доглядав за росточками, і виросли влітку такі дорідні огірки, що мені вони смакували як ніякі інші! На осінь доспіли і потужні соняшники, насіння яких споживали ми обоє з дружиною. Не можу я стверджувати, що споживання тих огірків вилікувало мене "від усіх хвороб", але можу напевно сказати, що я став почуватися краще...

Щоб жити, людина постійно дихає, а також мусить пити воду та споживати їжу. Для життя людині потрібна і земля, яка плодоносить, і сонце, яке її зігріває. Щоб поневолити людину, найперше треба було відібрати у неї землю, а потім милостиво роздавати її невеличкими шматочками в оренду або й продавати у приватну власність.

Та чи належить людині повністю уже ніби приватна ділянка землі? Ні! Бо за неї треба сплачувати тим же поневолювачам податки і за вирощене на землі теж окремо треба сплачувати податки! Ти не маєш права будувати на "власній" землі, що хочеш. Під контролем влади перебуває і вода для поливу землі у жарких країнах.

ЯКІ Ж ПРАКТИЧНІ ПРОПОЗИЦІЇ?

Більшість наших українців вже давно відірвана від землі і зігрівається в містах, втрачаючи Дух. Меншість наших людей живе в селах за законами міста, бо продукує з останніх сил знеособлені продукти і отруює ними як себе, так і городян та ще й вимагає від держави все більших субсидій. Навіть щонайбільша підтримка селян державою, як на Заході, не вирішить основного: не відновить гармонійного зв'язку людини з Природою. Тому шлях цей для відродження України тупиковий.

ТРЕБА СКОРИСТАТИСЯ ІЗ ДОСВІДУ НАШИХ ПРЕДКІВ І СТАТИ НА ШЛЯХ ВІДРОДЖЕННЯ РОДОВИХ МАЄТКІВ.

Треба свідомим українцям вимагати від влади, щоб та законодавчо передала бажаючій сім'ї без викупу і без сплати податків у пожиттєве користування з правом наслідування ділянку землі розміром від 1 до 2 гектарів для закладання родового маєтку. Коли і все добуте людиною в родовому маєтку також не оподатковуватиметься, то нарешті людина відновить свою свободу і здобуде щасливу долю.

Повторюся: дати хоч одній українській сім'ї гектар землі навіки і без викупу та стягнення податків для родового маєтку означає НАВІКИ ВИЗВОЛИТИ ЇЇ З НЕВОЛІ! Це і може стати новітньою нашою спільною національною ідеєю.

(Годі й чекати, що як перше, так і друге буде зроблено нашою нерідною владою добровільно. За свій привілей розпоряджатися долею кожного свого громадянина будь-яка влада буде боротися. І, дай Боже, щоб така боротьба була мирною...)

У нас старіє і зменшується чисельно народ. У нас із 30 мільйонів га лише орних земель вже значна частина запущена й не використовується. Наш народ у переважній більшості родом із села і з віком намагається туди повернутися, не полишаючи, правда, і міста. Є всі передумови для масового утворення родинних маєтків, які вирішать дуже багато пекучих проблем: продовольчої та енергетичної безпеки, деградації людей, забруднення навколишнього середовища і багато ще чого.

У сучасних родових маєтках українцям треба використати переваги сучасної цивілізації і поєднати їх із перевагами гармонійного співжиття з Природою. Вже зараз у Дніпропетровську на підприємствах "Віста" (проф. Дзензерський) виробляються енергетичні установки, які, використовуючи енергію вітру та Сонця, накопичують електроенергію. Така установка найменшої потужності у 3-5 кіловат має доступну вартість у 15-25 тисяч гривень, але здатна забезпечити скромні енергетичні потреби цілої родини у родовому маєтку...

Про цінність ідеї родових маєтків буде свідчити блокування владою її оприлюднення у ЗМІ, чому ви, свідомі українці, будете свідками.

ВИСНОВОК

Запропонована національна ідея: КОЖНІЙ БАЖАЮЧІЙ УКРАЇНСЬКІЙ РОДИНІ - РОДОВИЙ МАЄТОК, здатна об'єднати наше розшарпане українство. А реалізація цієї ідеї дозволить не тільки, вивчивши Першовчення, виробити НОВИЙ СВІТОГЛЯД українця, а й забезпечить незворотність його гармонійного співжиття із Богом та Природою. Оце і є шлях відродження Руси- України. Тому ця національна ідея може стати основою програми порятунку Нашої Батьківщини, у що я свято вірю...

P.S.

А для зачину, вважаю, настав час здійснити заповітну мрію нашого Святого Пророка Тараса Шевченка і збудувати на Чернечій горі в Каневі Хату Кобзяря.

Всі його твори сповнені цим бажанням:

"Поставлю хаточку, садочок
Кругом хатини насаджу".
"А я так мало, небагато Благав у Бога.
Тільки хату, Одну хатиночку в гаю".
"Я тільки хаточку в тім раї
Благав, і досі ще благаю".

Як пише М.Мартиненко: "І тільки в світлодайній хаті Поета для усіх українців знайдеться теплий духовний притулок і добра порада від Батька і Пророка української нації. У хаті буде линути живе Тарасове слово і в її затишній Світлиці лунатиме щира українська пісня, яка завжди жила у серці Поета і залишається навіть в душі його народу. І в цій теплій, сонячній хаті Тараса природно зародяться ті національні зерна, якими засіється і щедро заколоситься чисте незасмічене українське духовне поле".

Тарас щиро просив у Бога для себе і свого народу рідну українську Хату збудуймо толокою її.

Теги:

Схожі статті

  • 31.05.2016
    975

    В обіймах виноградної лози
    Наш перший дім на синіх схилах виріс...
    Під серцем

    ...
  • 03.03.2016
    1729

    Не раз бува й не два вночі, посеред міста,
    Кривавий зойк степів і гір гримучий гул ...

Медіа