Гість з храму предків

(уривок з поеми)
Русь, будись! У сні хиріють м'язи,
Меркне ум і маліє порив,
Світ чекає твоєї екстази,
Я в тобі вільним духом ожив!

Русь, будись! Не лякайсь мого ходу,
Я - твій син, твоя крапля крови.
Вольна іскра невольного роду,
Вольні мислі твоєї глави.

Мій Народ - одна спалена рана,
Блідне пекло, німіють чорти.
І віками несе (о, осанна?)
Він закутий неволі хрести!

Не пробудишся - згинеш! І гади
На могилах твоїх засичать,
І плід чрева твого кат окраде,
Ім'я Русь буде Русь проклинать!

Підеш з торбою в світ, греку, жиду
Ноги мити за хліба шматок;
Віддаси своїх дочок гибриду,
Не тобі, щоб родився синок.

Рідна мова твоя буде вбита
В рідній хаті твоїми дітьми,
До стовпа злих насмішок прибита,
Як ефір пропаде між людьми.

Не пробудишся - згинеш. І в чаді
Сварок диких згноїш своє "Я",
І в престольнім святім Києграді 
Рідна мати не буде твоя.

Рідний син кине камінь у груди,
Із яких він смоктав молоко,
Щоб хвалили його чужі люди,
Щоб дім мати під стиль рококо.

Доня зайді народить синашу,
Розділивши з ним ложе й весну,
Щоб смачну на обід мати кашу,
Мати сукню, як степ запашну.

Неморальне назветься мораллю,
Некрасиве - зразком красоти,
Поцілується радість з печаллю,
"Честь" палитиме чести мости.

Мати сина віддасть катам в руки,
За п'ятак поміня честь дочки
Ум утративши, згине з розпуки,
З неї сукню здеруть жебраки.

Русь, будись! Відбери у монгола,
Славу рідну, окрадена Ти.
Від релігій чужих стала квола
І сумна, як підгнилі хрести.