Смерть волхва

Клекотала, мов серце, Хортиця
В грудях сонячного Дніпра.
Там, де верби додолу клоняться,
Сивочубий волхв умирав.

Із мечем у руці, скривавлений,
Зі списом у боку лежав.
Бій на скелях гуде віддалено -
Чути криці безтямний шал.

Печеніги сюди під'їхали,
Куря-князь на гнідім коні,
Очі мружаться злою втіхою:
- Що ти, старче, зречеш мені?

Переміг я рать Святославову,
Ось його в мішку голова.
Я до роду вернусь зі славою.
Що мовчиш? Де твої слова?

Привітай же мене, чарівнику,
Я врятую тобі життя… -
Волхв крізь біль простогнав:
- Негіднику
Слово правди собі затям:

Внук помститься за князя нашого,
Я пророчу ганьбу тобі -
Ви подавитесь, гади, чашами
З позолочених черепів!

У полоні, рабом - не хочу я,
Краще згину, як Святослав.-
Землю, ворогом потолочену,
В жмені стис, до грудей приклав.

Затремтів жеребець під Курею,
Злісно тенькнула тятива,
Здійнялась аж до неба курява,
Застогнала євшан-трава.

Волхв закрив свої очі синії:
- О Дажбоже, смерть надійшла.
В Царство Предків моїх візьми мене!-
В серці билась важка стріла...