До хвиль гірською стежкою бреду...
Бринить за небокраєм даль стрімка...
каміння тепле в гості заклика.
кладе до ніг ожину молоду...
Про кожну скелю знаю я в цю мить –
там сивий світ, там тиша й таїна...
Знов оживає квітка кам’яна,
що зберегла життя мільйоноліть.
І сниться їй прадавній океан,
коралів рідних шепіт пломінкий,
дельфінів юних голубі стежки
і променів мінливих ніжний тан...
Матусю-Земле! Чую спомин твій!
не спить величний вітер давнини...
А хочеш – я згадаю серця сни?
А хочеш – стане зорями прибій?
Скеля „Вітрило”, Крим
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira