- Ми з тобою вже дорослі люди, тож давай і розмовляти по дорослому. Велике значення для людини, як жінки, так і мужчини, має статеве життя - саме воно й підтримує їх і захищає від нервових стресів, які і є призвідцями сприйняття негативної енергії і, як наслідок, - різних хвороб.

Крім того, наша з татом зцілительська практика доводить, що кожна п’ята самітня людина страждає безсонням, а отже духовним і фізичним виснаженням організму, тоді як в сімейних людей сон стабільний. Звичайно, ти як доросла людина можеш забезпечувати свої сексуальні потреби де-інде. Але наведу найважливіший доказ необхідності жити тобі сімейним життям. Ти готуєшся стати відуном, синочку, а сторонні безсистемні зв’язки не тільки не призводять до духовного пробудження, а й спричиняють до втрати рівноваги і енергетичного та духовного виснаження.

Яросвіт при маминих словах почервонів, опустив долу очі, але одразу й відірвав погляд від землі і жартома відповів:

- Легко вам казать, матусю... Ну гаразд, якось зберуся, серед вулиці знайду і додому приведу. А вона - як божа кара, ще й собою нечупара, ще й до праці ледача, ще й погана в неї вдача, в господарстві недбайлива, ще й лайлива, й дратівлива, і язик, як помело, й все, що робить, то на зло... - весело засміявся він. - Чи, може, ми знахарську таїну знаємо, щоб на відстані визначити, чи то дівчина хороша, чи почвара затаєна? Кажуть, що з людиною треба пуд солі з’їсти, перш ніж в житейське море плисти.

- Немає такої таїни, сину, але за певними ознаками все ж можна знайти людську дитину... Я, приміром, з чого виходжу, дівчат оцінюючи? Якщо вона сама яснолиця, а подвір’я - мов охайна світлиця, і сиплять промінням віконечка, і хліб на столі - як сонечко, а ще у косах - віночок, і голос - немов дзвіночок, і в квітах - обруси й сорочка - то це чиясь гарна дочка... Зізнаюся в одному невинному гріху: йдучи вулицею, люблю крадькома кидати позирки на чужі вікна. Ось гарна розкішна хата з великими вікнами, звернутими до сонця, а на підвіконнях порожньо. І на противагу цьому, буває й хата непоказна з невеличкими віконечками, які геть застелені візерунками із листя та квіту. Вже давно переконалася, споглядаючи життя своїх знайомих: в хаті, де не люблять квітів-вазонів, господиня нещира, недоброзичлива, черства, скупа і скаредна, завжди похмура, відповідно й атмосфера в домі непривітна, і діти, хоч і не знають відмови в дорогих іграшках, не вміють гратися і радіти обновам, буденним радощам, виростають нелюдимими, злими. І навпаки, там, де господиня любить квіти, - в хаті, а отже і в сім’ї, завжди щира, доброзичлива обстановка, там сердечно вітають сусідів і навіть чужих людей, намагаються допомогти іншим. В перших сім’ях вічно незадоволені життям, не запросять до хати, ніколи не подадуть жебракові шматок хліба, в других - нагодують знедоленого, запропонують нічліг подорожньому. В перших вічно скиглять, нудяться, скаржаться на нестатки, хоча й живуть в розкошах, на різноманітні болячки, яких, можливо, поки що нема, але які обов’язково з’являться. В других завжди раді тому, що Бог послав, майже не хворіють, а захворівши, дякують Богу, що оберіг від більш тяжкої недуги. Не обов’язково позирати на чужі вікна, достатньо кинути побіжний погляд на чужі двори і земельку біля хати. В одних - подвір’я мертві, заковані в камінь, біля хати, на городі - жодної квіточки. В інших - подвір’я зелені, порослі споришем, а навколо хати і навіть серед городу буяють квіти, радуючи серце і душу, навіваючи мир і спокій. Тепер сам можеш визначити: які господарі в тій чи іншій оселі живуть, такі у них і діти - сини і дочки. Подивися на чиюсь маму і побачиш, якою стане її донька через двадцять чи тридцять років. Одночасно й книгу здоров’я їхнього подумки погортай. До перших нас, знахарів, кличуть мало не щодня, до других ми й не зазираємо майже, хіба що діточок у світ білий благословити... Ти бачив оселю бабці Ганусі. В хаті, як у квітнику, куди не глянеш, скрізь буяє зело. Бабця Гануся все життя плекає їх, як маленьких діток. Навіть коли цілоденно була на тяжких роботах, знаходила час, аби попестити ніжні листочки, полити коріння, підсипати свіжої земельки. Здається, вони привітно усміхаються назустріч, коли вона наближається. Придивися, квіти не ростуть, хиріють і сохнуть в тих хатах, де їх не люблять, байдуже ставляться до них, не приділяють уваги. Навіть при тому, що поливають часто і підживлюють щедро. А їм, насамперед, потрібна щедрість душі і тепло людського серця. Тоді вони відповідають тим же, дарують гарний настрій і здоров’я. А ще у бабці Ганусі й весь город в квітах. Навіть посеред картоплі усміхаються сонцю і старенькій господині привітні айстри. А піони, жоржини, лілії, троянди, гладіолуси оточили хату з усіх боків. До її оселі часто молода сусідка Ніна забігає. «Бабко Ганусю, наріжте букет, в куми день народження” (чи в когось з її дітей, або в доньчиної подруги, або запросили на весілля...). Пропонує гроші. Бабця ніколи не відмовляє в квітах, але грошей не бере, навіть ображається: «Що ти, дитино, хіба можна? Гріх за красу гроші брати. А ти б у себе біля хати посадила, щоб ця краса завжди поряд була, серце і душу радувала. Ось я тобі насіннячка, бульбочок дам...» Кілька разів щедро обдаровувала Ніну насінням, але в її оселі так і не зацвіла жодна квіточка. «Краще я якийсь кущ картоплі посаджу, ніж розводитиму ці нікчемні бур’яни, від яких ніякого плоду не дочекаєшся», - якось сказала вона. Не прищепила Ніна любові до квітів, до цього природного дива, а отже й до краси, своїй дочці, яка зростала черствою, скупою, злою і дуже чванилася собою і батьківським багатством. Тепер вона виросла, тричі виходила заміж і все невдало, в тридцять літ від роду вже має цілий букет хвороб. Висновків не роблю, але, на мою думку, природа якщо й не мстить, то, в усякому випадку, не оберігає тих, хто її не любить.

- А в бабці Ганусі?

- Ну ти ж її знаєш, у свої дев’яносто два ще всі домашні роботи сама робить, невісткам допомагає, на болячки ніколи не скаржиться, має ясну голову, світлі думки і привітні слова до всіх людей. Її сини, а виростила вона сама, без чоловіка, який на війні загинув, трьох соколів, такі ж добрі, роботящі і життєлюбні, як і їхня мама, мають дуже гарні сім’ї. Одного з них ти добре знаєш - це достойник Павло, полковник в запасі, з яким твій тато дружить. Маючи в столиці квартиру, переїхав до нас в село, бо, каже, тільки тут Україна і є, в місті вона вже зникла. Та й його Настуся частенько до нас зазирає - все їй цікаво, як то ми людей без наукової медицини зцілюємо, і не тільки фізично, а й духовно.

Уривок з книги: "Роде наш красний"

Теги:

Схожі статті

  • 10.05.2016
    3310

    Багато чого написано й наговорено про «козацьке виховання», та ясностi цьому мiфовi

    ...
  • 06.05.2016
    2371

    Визначення прiоритету iнтересiв дитини в усiх сферах життя держави та суспiльства закрiплено у

    ...

Медіа