Подіям хрещення Русі присвячено! - Вступ

Вступ

В 2015 р. православна церква відсвяткувала річницю прийняття християнства на Русі разом із річницею приставленням князя Володимира. Цей одноразовий акт встановлення візантійської релігії на землях слов’ян, вже у відрізок часового виміру міленіум, подається як подарунок нерозвинутим племенам, які приєднались до європейської культури, в яких християнство було універсальною релігією розвинутих.

Крім того хрещення сприяло об’єднанню розрізнених язичництвом руських князів. Ця канонічна версія ґрунтується на одному-єдиному джерелі, так званої «Повість минулих літ», авторства монаха Киево-Печерської лаври Нестора. Очевидно що повість написана через призму Біблійного вчення. 988 роком маємо наступний текст літопису «Благословен Господь Иисус Христос, который возлюбил новых людей, Русскую землю и просветить её крещением святым», це започаткувало саме поняття «Хрещення» та пояснення акту масового, швидкого залучення до християнства всього народу, цілої країни - Давньої Русі. Тим часом крім церковних авторів, факт акту «Хрещення» в світовій історії не висвітлено. Були скудні Візантійські повідомлення від Аноніма Бандурі «У році 6496 [988] був хрещений Володимир, який хрестив Росію»(М. В. Бибиков Когда была крещена Русь? Взгляд из Византии. Древняя Русь в свете зарубежных источников. М.,2003.).

Церковний історик початку XXI століття В. І. Петрушко писав: «Вражаюче, але грецькі автори взагалі не згадують про таку епохальну подію, як хрещення Русі при св. Володимирі» (Петрушко В. И. История Русской Церкви с древнейших времен до установления патриаршества: учебное пособие. 2007).

Варто до цієї начебто епохальної події придивитись поближче, з ракурсу релігійно незаангажованої людини. Такий ракурс дозволяє відкинути нав’язані церковні штампи та визначитись чи отримали землі Русі духовний, політичний, культурний, інтелектуальний зиск. Чи стала язичницька держава та її населення християнами після неканонічного, антихристиянського масового хрещення? Чи міг 26 річний юнак князь Володимир, який не розумівся на богословських тонкощах, охрестити націю з Корсунським зрадником єрейем Аностасом, який не мав достатнього церковного сану для здійснення таких обрядів? Розбивши одну цеглинку цієї багатоповерхової споруди, можливо порушитися цілісність всієї будівлі. Якщо ж хрещення Русі було формальністю, політичною необхідністю, даниною моді чи досягненням Володимиром шлюбних зв’язків, нація продовжує бути язичницькою, не зважаючи на кількість християнських храмів та священиків. Віру батьків не стирають замахом меча над головою, не стає несвідома дитина православною в церкві, яка стоїть на землях капищ, свята які наповнені язичницьким змістом не стали християнськими. Язичники, яких переділи в християнські обладунки, не обернулись рабами Бога Яхве, як ігенералом не стає людина одягнувши генеральські пагони.