Війна і свобода

Тих, хто споїв молодь, від­лучив від спорту позбавив національної свідомості і поса­див на голку - будемо судити обов'язково і суворо.

І не треба думати, що в ідеології втрати цілого покоління для служби в армії нема конкретних авторів. За кожною проданою пляшкою горілки, за кожним рекламним кліпом пива, за кожним шприцом стоїть той, хто поклав гроші в кишеню і той, хто забезпечив тій кишені легітимність, алібі і шабаш на всіх теле- і кіно екранах, агресивну рекламу на кожному стовпі всією територією України.

Вони теж мають стати спер­шу перед трибуналом, а потім, думаю, тобто я в цьому певен, і перед стінкою. Якщо за вбивство однієї живої душі засуджують від 3 до 15 р. позбавлення волі, то як треба скарати тих, хто морально і фізіологічно скалічив ціле покоління.

Спершу потрібно негайно (на найближчих виборах) обеззброїти п'яту колонну Кремля, що око­палася у Верховній Раді. Всіх. Поіменно. Якщо там і знайдеться двійко-трійко патріотів, ну най, п'ятеро, то ними доведеться пожертвувати, або нехай публічно переходять до наших лав, щоб не нести відповідальності нарівні з іншими коаліціянтамита опозиційниками- резидентурою Крем­ля, що вершить геноцид української нації...

Геноцид сьогодні має безліч привабливих для стороннього ока облич і тьму вишуканих новітніх вико­навчих засобів. Ці засоби безперервно розроб­ляються і оновлюються в Кремлі ще з часів Петра І, Катерини II, Леніна, Троцького, Дзержинського, Сталі­на, Кагановича, Петровського, Косіора, Щербицького, вдосконалюються вони і зараз, за часів Путіна. Зараз вони набули сучасного характеру інформаційної окупації, інформголодомору, інформрозбещення, інформнасильства з доставкою в душу кожному без винятку ІНДИ­ВІДУ неросійської національності, а російської поготів. Ми, українці, вперто не хочемо визнати, що всі поголівно стали об'єктами і жерт­вами зомбування, інформаційної дистанційної нейрохірургії, насильницької імплантації зневіри, розбещеності, хамства і зрад­ництва, тоальної реструктуралізації історичної парадигми нашої великої нації.

Москва у гіпотетичній війні з Україною, яку вони вже ого­лосили, використовуватиме з дуже незначною корекцією схе­ми, які розробляла і викорис­товувала на початку своєї історії. А саме: на певних територіях сусідніх держав, які підлягають анексії з боку Кремля створюється ефект переслідування, або навіть геноциду щодо ніби російського населення з боку корінної нації. Далі на захист російського населення приходять танки і гармати. Розмитість в Московії самого терміну «російський» дозволяє Кремлю включати до цієї дефініції будь кого: мордву осетанів, чукчів, гагаузів, молдован, навіть хохлів, аби вони могли зв'язати докупи одне речення на общєдоступном язикє окупанта. Подальша анексія території є ніби актом справедливості, захистом братів по крові. У випадку з Україною планується захист братів по мові (російськомовних, або громадян з подвійним грома­дянством). Аби забезпечити собі перевагу в тій окупаційній війні, Кремль традиційно вживає три головні засоби:

ДЛЯ СВІТОВОЇ СПІЛЬНОТИ окупацію Кремль завжди трактує як добровільне приєднання до брат­нього союзу народів. Як інтернаціональний борг. Як допомога на прохання трудящих. Саме так було в Празі в 1968 році - на прохання трудящих у Прагу ввійшли радянські танки. З часом, після завершення окупації це дає фіктивне право захи­щати тих, кого силоміць приєднали, від псевдоагресії і утисків з боку корінного населення. Так було в Грозному і так було у Цхінвалі. Зверніть увагу на чисто російський топонім - Цхінвалі. Яке красиве споконвічне російське слово - Цхінвалі - таки варто москалям захищати його від грузинської наруги.

Корінне населення, найбільш свідомий його елемент, у підготовці до гарячої війни, за концепцією Кремля, треба виселити з місць історичного про­живання у віддалені регіони Сибіру Далекого Схо­ду та Півночі, в свій час теж окупованих на прохання аборигенів Єрмаком Тимофійовичем. На діком брєгє Іртиша стояв Єрмак об'ятий думой. Дума була та ж сама, що і в Путіна з Медведєвим. Дума в Кремля незмінна віками - замість знищених і виселених людей, заповнити етнічний вакуум агентурою Крем­ля- партпоменклатурою, комсомольськими ватаж­ками, агентами КДБ, військовими та ексвійськовими, перевіреним на лояльність до більшовизму російськомовним (обов'язково) чиновництвом тощо. Класичний приклад - миттєве виселення татар­ського населення з Криму з попереднім звину­ваченням в колабораціонізмі і післявоєнне засе­лення Криму проросійськими елементами. Я вже не кажу про Севастополь. Севастополь головна п'ята колона Москви. Севастополь крутіше за Вер­ховну Раду. Озброєна до зубів опорна база майбутньої війни з Україною в її тилу біля виходів до моря. Так було в 1939 р. у Львові і по всій Західній Україні. Виселення, знищення і заміна знищеної частини агентурою Кремля. Тих, кого Кремлю не вдається виселити з їхніх теренів, треба знищити в місцях їхнього компактного проживання - по селах, творчих спілках, закладах культури, військових базах. Українцям, поки не буде знищено останній ген в їхній крові, не позбутися благальних голосів своїх предків про святу помсту за розстріляне Відродження, за голодомор 32-33-го, за сотні бункерів з кращою нескореною молоддю        Української

Повстанської Армії, які підривали в п'ятидесятих перевдягнені в бандерівців кадебісти. В той час друга світова для цілого світу була вже далекою історією, кошмарним сном, лише не для нас, українців. Друга світова для нас не закінчилася й досі. Всіх бункерів опору по всій Україні, всіх бунтівних душ більшовикам не вдасться знищити ніколи. Поки Кремль не визнає своїх злочинів проти УПА - війна для нас триватиме. Закінчиться війна для нас, коли останньому кремлівському десантнику інформаційного простору України ми затулимо пельку і загатимо осиковий кілок в його могилу щоб він ніколи не зміг вилізти звідти на телевізійний екран.

Обов'язкове рускоязичіє - це хоч і стара, але невідмовна, як трьохлінійка Мосіна, зброя Кремля на всіх окупованих територіях у всі часи існування імперії. Сказав же Цар (насправді сказала цариця): Росія кінчається там, де закінчується російська мо­ва. Власне великої біди в рускоязичії немає, бо мо­ва як мова, таке собі залешанське есперанто, скон­струйоване весью, мордвою, чудью, татарами, варягами, київською Руссю, німецькими бл...ми, одним ефіопом, ще одним геніальним хохлом в ши­нелі на голе тіло і, звичайно, Кирилом та Мефодієм. Біда для всіх нерускоязичних полягає в тому, що все російськомовне, потребує озброєного захисту від нахабних носіїв місцевих мов і діалектів.

Нещадно знищуючи національні мови, Кремль кричить на цілий світ, що потерпає саме москальська залешанська мова. Коли вже наклади москальских газет і книжок остаточно витісняють з книжкових яток мови інших національностей, коли телескриньки в кожній українській хаті наповнюють наше життя і вдень і вночі вщент лише велікім і могучім, так, що не чути вже ані слова рідною мовою, Кремль підіймає найгучніший ґвалт - вони, кляті, недорізані аборигени (в нашому ви­падку - недобиті в бункерах бендерівці) зазіхають на святе право москалів і яничарів говорити і думати москальскою мовою. Чим слабкіший опір аборигенів, тим гучніший ґвалт Кремля. Аби хтось підрахував, скільки вже мов мертві мертвісенькі від Бреста до порту Находка, від північного полюсу до мису Кушка, скільки їх звели нанівець охоронці права націй на самовизначення з Кремля?

Війна буде. Війна вже гуде в ефірі. Війна проти України на повне і остаточне знищення по­чалась у Південній Осетії. Чечня для Кремля була моделю­ванням у вогню і крові своїх ім­перських шовіністичних планів з реконструкції московської імперії в умовах інформаційної ери. Інавгураційне гасло Президента Путіна: «Будемо всіх мочити в сортирі!», - аж ніяк не емоційний спалах, це програмне гасло на віки щодо всіх, хто не бажає бути російським рабом.

Українцям це російське гасло треба пам'ятати, як власне ім'я: - Нас всіх буде мочити в сортирах російський десантник... Звичайно, не в Кремлі, а по наших рідних сортирах у Жмеринці, Чопі, Каневі, Сумах, Білій Церкві, скрізь - на Банковій, Дерібасовській, на Говерлі і навіть на Сорочинському ярмарку. Хоча на Говерлі сортиру поки що нема. На Говерлі мочитимуть просто неба під Дер­жавним Тризубом, який вже одного разу замо­чили. Власне, то була одна з перших десантних бойових акцій Кремля на вищій відмітці національ­них амбіцій України. Українська неукраїнська влада проковтнула той зухвалий виклик, ніби його не було. Уявіть собі, що було б, аби я вночі... потро­щив ломакою рубінову п'ятикутну зірку на Кремлі... Мене б розіп'яли на тій зірці і заборонили б родичам знімати мене, поки ворони не виклюють моє серце і поки всі світові телемедія не протиражують акт справедливості по всіх телескриньках всесвіту. Навіть на Марс.

Нашими обранцями всі ці роки керували зовсім не інтереси і цінності України, а способи привласнення цих цінностей. Війна почалась саме між ними. Кремль лише скористається тією внутріш­ньою війною і нанесе удар в найбільш ослаблені місця, ослаблені не природно, ослаблені діями вла­ди. Такі антиукраїнські дії влади стали можливими, підкреслюю, лише за умов тотальної окупації ін­формаційного простору. Коли на чорне можна на­хабно говорити біле, і всі осліплені вірять фаль­сифікації. Коли про головне, справжнє і доленосне можна взагалі не говорити, а наповнювати інфор­маційний простір різного роду відволікаючими трю­ками, насильством, ерзац сексом і містикою.

Перше і єдине доленосне завдання для Україн­ської Державності - покінчити з окупацією інфор­маційного простору України. Викинути зі свого інформпростору окупантів. Створити свій потужний правовий, надійно захищений законодавством, національний інформаційний простір. Все інше - війна, економіка, культура у всьому розмаїтті: від спорту до науки, політика у всьому своєму мараз­мі все похідне від інформаційного простору. Яким буде наш інформаційний простір такою буде і Україна. Хто цього не розуміє - вже програв все: війну вибори, незалежність, свободу честь, роди­ну і батьківщину. І, звичайно, гроші.

Після майже річної всесвітньої ганьби і наруги над Україною з ім'ям «Верховна Рада» мені здається, що жоден громадянин України вже не віддасть свого голосу за нинішніх політиків. Вони підписали собі смертний вирок своєю поведінкою і не один раз. Лише те, як вони навипередки піарили себе під час національної катастрофи - не­баченої повені, яку самі ж і спровокували своєю хижацькою економікою в Карпатах, лише це має відкрити людям очі на справжні інтереси цих мільйонерів-пройдисвітів.

Люди, схаменіться.

Жоден сьогоднішній парламентарій не вартий того, щоб ви не тільки довіряли йому, він не вартий навіть вашого плювка в його бік після того, що вони зробили з Україною в своїй сліпій хижацькій бійці при цинічному нескінченному дерибані українських багатств. Наших з вами багатств. Багатств наших предків. Багатств наших нащадків. Скільки ми бу­демо голосувати за тих, хто глибоко зневажає нас, українців, кого вони просто не помічають в своїй гонитві за своїм «інтернаціональним» кушем? Найогидніше те, що свої хижацькі ігри, своє полю­вання на виборця вони прикрашають популістськими і патріотичними гаслами, на які щоразу клює виборець. Люди схаменіться, війна на вашому порозі! І цю війну привели в Україну на налигачі ті, кому ви віддавали єдину цінність, яка у вас була - надію на краще життя. Взамін ви отримаєте війну. Війну, яка забере тисячі молодих українських життів, зруйнує Ваш український бізнес, спалить Ваші українські села, скалічить Ваше особисте українське життя, понівечить нашу українську землю.

По-перше тому що практично всі, хто увійшов у останню ВР (а дехто ніби навіки поселився там - дупи приросли до крісел, допоможе лише плас­тична хірургія) мають відповідати перед Україною за свої дії або свою бездіяльність. Дії парламентарів були, без перебільшення, злочинними щодо України. Я не кажу Держави, бо з Держави вони, парламентарі, створили паралітичне ліберальне посміховисько, не спроможне захистити ні себе, ні своїх громадян. Саме така паралітична Держава найбільш придатна, аби її безкарно грабували новоявлені нуворіши-олігархи-нардепи на очах всієї України, а Україна вже не спроможна навіть волати: - Грабують! Рятуйте! Ґвалтують!

А показна бездіяльність була не чим іншим, як фіговим листом на тому органі, яким вони ґвалтували Україну поза залою Верховної Ради. Вно­чі і без свідків.

Тому я думаю, теза «жоден з теперішніх пар­ламентарів не може бути обраним до нової Вер­ховної Ради» - єдина справедлива і рятівна теза для України. Не можемо зараз запроторити їх в тюрму то хоча б (!) не обираймо (!) їх депутатами. Само собою виникає питання - а з кого ж тоді обирати? Обирати треба з тих, хто не причетний до олігархічних кланів та обслуги Уряду та Верховної Ради, до комуністичної партноменклатури, до очеви­дних або прихованих агентів КДБ.

СЬОГОДНІ, і вже котрий рік поспіль Україну ма­лого і середнього бізнесу інтелігенцію (освітян, науковців, митців), студентську молодь, військовослужбовців, село зі всіма його проблемами, соціально незахищені верстви населення - репрезентує у своїй унікальній «Програмі захисту україн­ців» - саме ВО «Свобода».

Елементарна логіка свідчить, що сьогодні, на витолоченому кованими копитами окупантів-олігархів політичному полі не залишилося нікого, крім ВО «Свобода», яке вперто і наполегливо гне свою лінію розбудови могутньої української національної Держави замість маріонеткової бананово-помаранчевої, біло-синьої, посткомуністичної, лі­беральної потвори, ще й з надкушеним сердечком... З війни Україна вийде оновленою і сильною.