Гипатія - знакова постать еллінізму

Гипатія (Нураtiа) — грецька жінка-математик, астроном і філософ-неоплатонік, розтерзана фанатич­ними християнами. Про її життя і смерть пишуть вкрай мало, вочевидь цер­ква і зовсім воліла б не зга­дувати про цей жахливий злочин своїх адептів.

Деякі автори подають факт вбивс­тва Іпатії як звичайні "репресії проти язичників". Су­часні ж грецькі рідновіри з громади "Справжні елліни" вшановують героїчну жінку- філософа як останню язич­ницю, після страти якої занепала антична фі­лософія і сам еллінізм.

Її батько Феон (Тheon), геометр, був остан­нім директором Музею в Александрії. За одні­єю з версій, Гипатія (Іпатія) була дівою і ніко­ли не виходила заміж, за іншою — була дружи­ною філософа Ісідоруса, а її діяльність процві­тала під час правління імператора Аркадіуса (Аrcadius). Вона читала прилюдні лекції з філо­софії Платона, Арістотеля та інших античних мислителів. Гипатія — автор коментарів на "Diophantus" та "Соnics Ароllonius". Вона дослід­жувала астрономічний язичницький календар і мала в цьому значні здобутки, описані в її пра­ці "Астрономічний Канон".

Мешканці міста Александрії любили й ша­нували Гипатію за її чудовий шлях, мудрість і надзвичайну красу, порівнюючи її з Богинею Афіною, але християнські пастирі міста заздри­ли їй, шо нерідко трапляється й нині. У берез­ні 415 року під час передпасхального посту, ко­ли юдеї святкували свій Пурім, ситуація досяг­ла трагедійного завершення.

...Того дня архієрей опозицій­ної секти (тобто християнства — прим. І. Л.) Кирило, проходив повз будинок Гипатії, і побачив вели­кий натовп людей та колісниць перед її дверима. Хтось прибував, деякі від'їздили, а інші стояли нав­коло. Коли він запитав, чому тут натовп і шо тут за суєта, її послідовники відповіли йому, що це будинок Гиратії, жінки-філософа, шо вона приймала вчених людей, щоб вітати їх і вести філософські розмови. Коли Кирило дізнався про це, його охопила така заз­дрість, що він негайно почав скла­дати план її вбивства, винай­шовши найогиднішу форму страти. Незадовго до цього, Кирила призначили архиєреєм християн міста Александрії. Між ним і префектом Орестом (другом і однодумцем Гипатії) виник конфлікт. Кирило спро­вокував чутки, шо нібито Ги­патія намовляла Ореста до конфлікту.

Провину Гипатії все ж ак­центували на тому, що вона була філософ-жінка, до того ж язичниця у все зростаючому оточенні християн. Її звинува­тили в "чорній магії", відьомс­тві, чарах. Християнські фанатики відстежили, коли Гипатія виїхала з дому на чергову лекцію, вони стягнули її з колісниці, роздерли одяг, і її голу поволокли вулицями міста до церкви Caesaruem. В храмі "раби божі" здерли з неї шкіру, гострими мушлями відриваючи м'ясо від кіс­ток, і ще трепетні кінцівки кидали у полум'я...

Християнські автори виправдовують дії дия­кона Петра і архієрея Кирила, мотивуючи свою думку тим, що ці дії нібито відповідають нор­мам (!!!) покарання за чари, що передписані ім­ператором, за якими чарівник має бути "розір­ваним від його кісток залізними гаками".

Імператор Аркадіус хотів було вчинити суд над християнськими фанатиками за цей зло­чин, однак, задобрений великими дарунками, залишив справу без покарання. Патріарх Кири­ло, богослов, звинувачений всією історією у вбивстві язичницького філософа Гипатії, був після смерті канонізований церквою як христи­янський "святий".

Пам'ятаймо про це!