Таємниця козака Мамая

Не одне століття людей цікавить образ козака Мамая, що був намальований мало не в кожній українській оселі на дверях, воротях чи скринях. Хто був по заможніший – замовляли картини, багато з яких збереглися і до нашого часу.

Образ козака Мамая за своєю частотою використання не поступався християнським іконам. Доречі, він до сьогоднішнього дня так і називається – народна ікона.
Де ж криється його таємниця?

У часи хрещення Русі волхви і жерці намагалися зберегти накопленні знання, що не одне тисячоліття передавалися від старшого покоління молодшому. Вони ховали нашу історію і нашу віру там, де її б не могли знайти вороги, і яку б могли розкодувати ті, хто знайде заповітний ключ.
Вони записували її через символи в казки та легенди. Змінювалися часи, і билинні богатирі замінювалися оповідувачами хоробрими козаками, зберігаючи в сюжеті найголовніше – код, укладений волхвами.

Із поширенням на Україні християнських ікон з’явився і народний відповідник Бога-Спасителя, Сонця, що поборює темряву.

Так народився козак Мамай – ікона, яка дійшла до нас із прадавніх часів.

Саме тому, що це Божий Образ, кожна деталь малюнка має символічний зміст. Дуб позначає дерево Всесвіту, а те, що Мамай сидить під ним, біля самого коріння, говорить, що він символізує собою вечірнє сонце, що заходить у лоно Матері-Землі.

Поза Мамая схожа на зображення прадавніх кам’яних стел, які позначали собою чоловічі сутності – символи запліднення.

Картина мовою символів розповідає нам про Бога-Сонце, яке запліднює Матір-Землю, щоб народилося зранку Боже дитя – нове сонце.

Те що Мамай – образ Бога-Сонця, показує ще одна деталь коду – музичний інструмент в його руках.

У багатьох міфологіях сонячний Бог грає на музичному інструменті, і наш народ зберіг цю традицію у звичаєві ходити дивитися на свято Петра і Павла в поле, як грає сонце.
Біля Мамая найчастіше зображений чорний або темний кінь. Чому кінь має бути саме чорним? Вранці старша сестра Ранкова Зоря сідлає для брата білого коня, на якому мчить сонце, освітлюючи білий світ. Увечері, молодша сестра сонця, Вечірня зоря, виводить братові чорного коня, на якому виїжджає він на боротьбу у підземний світ із темрявою Марою, щоб перемігши її, повернутися до нас уранці.

Одна із важливих деталей картини – оселедець на голові Мамая. Адже, дійсно, його ніколи не зображали в шапці, або з іншою зачіскою.

Оселедець, хоча більш правильна назва – коса, вказує на те, що Мамай є смертником (пор. у смерті коса, якою воно косить живих), який віддасть у боротьбі своє життя.

Мамай-Сонце має померти, зайшовши за обрій Матері-Землі і воскреснути вранці на небі, перемагаючи своїм воскресінням Смерть – Мару.

Стародавній код, збережений віками в картині, розповідає своїм нащадкам про Сонячного Бога, який віддає своє життя і воскресає знову заради усього живого на землі.
Український Мамай, збережений народом на скринях та дверях, тотожний єгипетському Осірісу, індійському Мітрі, Одіну, , іще багатьом іншим менш відомим, але не менш значимим Богам індоєвропейської міфології.

Не зник він і в наші часи, дещо змінений, але із збереженим символічним кодом Мамая – Сонце і сьогодні можна часто побачити на сільських воротях в образі сонячного диску, що наполовину зайшов у землю. Минули століття з часів, відколи наші древні боги, здавалося, були повержені й забуті. Та бачимо, що вони завжди перебувають поруч з нами, освячуючи і очищуючи наші оселі та родини.