Десь, не пам'ятаю вже в якому лісі, жила собі добра Чаклунка. І була вона страшенно злою. Багато добрих справ вона вміла робити й навіть зробила, але це аж ніяк їй не заважало бути злою.

1.

Буває звірятко яке або пташина у хитру пастку мисливську втрапить, так Чаклунка у своєму чарівному дзеркалі це побачить, порятує і рани вилікує. А як дитина в лісі заблудиться - Чаклунка з лісу її виведе і дорогу додому вкаже. І від багатьох хвороб робила вона чарівне зілля , і багато кого вилікувала, і багатьом допомогла...

Але все-таки була вона дуже злою, вразливою та важкою на руку, слово й око.

Бувало, приїде весела компанія на джипі полювання, шуміти почнуть - розлютиться Чаклунка: лісом їх почне водити-морочити аж доки ніч не настане, а опівночі так залякає, що багато хто сивим повертався.

А могла й не водити й не лякати, а тільки слідом сказати: "Ти думаєш, голубе, що все в тебе є, а насправді, усе в тебе було". І після цих слів усе в тієї людини не так і не до ладу було і з грішми, і з роботою,і з дружиною,і з дітьми. І навіть машина в нього не хотіла довго затримуватися: то ламалася, то крали її, або ж ставала просто обтяжливою для кишені свого господаря, і доводилося її продавати.

Не можна було із Чаклункою говорити неввічливо, а матюкатися й поготів. Скаже людина грубе слово й не помітить, тому що все життя звикла так говорити, то Чаклунка подивиться так, що людина та аж з змарніє одразу і хворіти потім буде дуже довго. А вже якщо довелося Чаклунці кому з люті дати ляпас або вслід плюнути - вважай - пропав чоловік. Усе в нього могло залишитися: і гроші, і родина, і машина, і навіть здоров'я, але нічого більше щастя не приносить, і ні в чому немає відради, і ніде немає спокою. І хто знає, що із цього всього було найбільшим і найстрашнішим прокляттям.

А зняти чари з людини можна було, якщо Чаклунка вибачить її всім серцем. А треба сказати, що Чаклунка була запальна, уразлива й злопам’ятна, і зла пам'ять про образи не давала зняти злі чари. Потрапити в немилість до Чаклунки було простіше простого. Тому люди зайвий раз намагалися не траплятися їй на очі й не заводити розмов. І лікуватися намагалися в лікарнях. І тільки ті, у кого хвороба була невиліковна, набиралися сміливості і йшли до неї в гості. Дуже часто вона дійсно їм допомагала, але від цього її не переставали боятися. Тому добра Чаклунка була приречена на самотність, і від того вона ставала тільки злішою...

2.

Яся сиділа коло вікна. За вікном хиталися верхівки дерев. "Ніби хвилі на морі", - подумала Яся, хоч ніколи в житті вона не бачила моря. Ну, тільки по телевізору, але бачити море по телевізору то зовсім не так, як бачити насправді. То їй Віталька так сказав. Віталькина бабця живе в рибальському селищі, отож Віталька кожне літо буває на морі. А от Яся ніколи в житті ще не була біля моря зате часто була в лісі.

Бабуся любить збирати гриби і Ясю із собою бере. Прокинуться, було, у суботу ранесенько, щоб на перший приміський тролейбус встигнути. Тролейбус собі мчиться, а Яся у вікно дивиться. Спочатку, поки з міста виїжджають не дуже цікаво: вулиці, машини, перехожі кудись квапляться. А як з міста виїдуть, тролейбус трошки швидше їхати починає, а дорога стає більш звивистою й гори у віконце видно, а за них хмари зачіпаються.

Ось так їде Яся з бабусею в тролейбусі гори розглядає, усяку всячину думає. От, наприклад: згадається їй, як бабуся говорила, що десь у лісі справжня Чаклунка живе. А ліс той страшний та темний, і всі дерева в тім лісі особливі: майже в кожному - дупло, а в дуплі - сова.

Віталька навіть говорив, що вони з дідом у тому лісі були, що навіть до самої Чаклунки заходили. Точніше, Віталіка дід ходив, а Віталька тільки хатинку здалеку бачив...

Але зараз Яся вдома, і йде дощ. Краплинки котяться по склу ніби сльози. Яся дивиься то на клени-море, то на краплі на шибці. Вона торкається пальчиком того місця, де падає на скло крапля, і веде за краплею вниз. "От уже грудень, - думає Яся,- зима, а ніякого тобі снігу. Як же Дід Мороз зможе до нас приїхати? Санки ж можуть тільки по снігу їхати. А як же Новий рік без Діда Мороза? А подарунки?"-Яся дуже сподівалася, що Дід Мороз подарує їй нову ляльку. Оту,що вони з мамою бачили в магазині "Дитячий світ". Вона така гарна та лялька, справжня принцеса! Ясочка написала Дідові Морозу листа і навіть малюнок намалювала. Правда, сусідський Петька, який уже в школу ходить, казав, що ніякого Діда Мороза не існує, що в Діда просто батько перевдягається. А до Ясі і поготів ніхто не прийде і нічого не подарує, бо у Ясі й батька нема, тож і Дідом Морозом рядитися нікому.

Яся аж розплакалась тоді. Може б вона і зараз ще плакала, якби не Віталька. "Ну що ти його слухаєш, - заспокоював він Ясю ,- може його батько в Діда Мороза і перевдягався, що з того? І зовсім то не значить, що Діда Мороза не існує. Петька ж он який вредний: він усіх малюків ображає і дівчаток дражнить, а ще з пістолета пластмасовими кульками стріляє в бродячих собак,- ну хіба до такого Дід мороз прийде? Отож батько його й перевдягається. А до нас прийде справжній Дід мороз. От тільки снігу нема"

А снігу не було. Уже й до Нового року лишився тиждень, а снігу все не було...

3.

Маленький хлопчик ішов лісовою дорогою. Вона була слизькою й глинистою, розмитою частими дощами. По дорозі не так вже і давно проїхав якийсь великий автомобіль: вантажівка або позашляховик. Колеса продавили дорожню глину так глибоко, що в деяких місцях край колії сягав хлопчикові колін. Крім того, у таких глибоких місцях ще й збиралася дощова вода, у якій плавали коричневе листя, і хлопчикові доводилося обходити ці місця по узбіччю.

Дорога вела усе глибше в ліс і ввесь час звужувалася, і хлопчикові ставало усе більше не по собі. Та й дерева в лісі були особливі :покручені стовбури з великими дуплами, у яких Віталіку ввижалися палаючі очі, а гілки були, немов хто в'язав їх вузлами. Хлопчикові здавалося, що в багатьох дерев є обличчя, і вони от-от оживуть, накинуться на нього й розшматують. Це буковий ліс,- повторював Віталік про себе таткові слова. Бук- це дерево таке, у ньому немає нічого страшного. Це буковий ліс. Буковий, дерево - "бук", а дерева? Дерева виходить "буки" ох неспроста їх "буками" назвали. Справжні Буки- Бубуки, страшні, от-от оживуть! Не даремно Чаклунка живе саме в цьому лісі. Може й дерево-бук отут особливе: Дерева-Бука! Подув вітер, і Віталіку стало здаватися, що дерева за його спиною стали перешіптуватися й щільно змикатися. Не оглядатися,- думав Віталік. Головне - не оглядатися, я вже більшу частину дороги пройшов, не можна назад! Не можна! Я Ясьці пообіцяв. Ніхто мене за язик не тягнув - сам сказав, що знаю спосіб і що дорогу знаю. Адже новий рік уже через тиждень, а всі дощі йдуть і снігу ніякого. Як же без снігу? Як Дід Мороз приїде? Яся ляльку хотіла. Це мені лялька ні до чого, а Ясі вона потрібна, Яся вбрання їй буде шити. Дуже-дуже потрібна лялька.

...А добра чаклунка сиділа в кріслі-качалці й спостерігала в дзеркало, як переляканий на смерть маленький хлопчик наближався до її будинку. Вона вже знала, що йде він саме до неї. "Піти чи зустріти чи що,- думала добра Чаклунка,- перелякаю ще. Нехай уже сам дійде, не так уже й довго йти, та й стежка чиста, недавно тільки розширювала. Краще самовар поставлю, утомився ж мабуть хлопчак із дороги. Схоже на те, що справа в нього серйозна, раз іде і на страх не зважає".

4.


- Значить, ти просиш снігу,- голос Чаклунки звучав строго і сухо. Він був зовсім не такий, як уявляв собі Віталька напередодні. Все було взагалі не так, як він уявляв,- . І заради цього ти зайшов аж у саму хащу лісу, так?
- Так,- прохрипів у відповідь хлопчик якимось зовсім чужим голосом.
- Тож тобі хочеться справжньої зими: зі снігом, замерзлими водоймами, інеєм на вікнах, щоб сніговиків ліпити і у сніжки гратися, кататися на санках. Так?
- Ага, і щоб Дід Мороз, щоб Дід Мороз приїхав,- заторохтів Віталька,- щоб Ясочці ляльку привіз. Яся так його чекає. Ви уявити не можете, як вона його чекає! А тут іще Петька цей, з сусіднього під'їзду, він же їй таке сказав про Діда Мороза, таке... ну, що, мовляв, і нема його ніякого, нема Діда Мороза і все! Що то батьки для своїх дітей Морозом перевдягаються. Що то все понарошку. І що у Ясі і понарошного Діда Мороза не буде, бо у неї й татка нема. От так от,- сказав Віталька і перевів дух.
- Понарошного не буде, кажеш?
- Це не я кажу, це Петька так каже!
- А ти, що скажеш?
- Не можна, щоб Дід Мороз не приїхав - Яся плакати буде. Петька дражнити її буде. Не можна, щоб не приїхав. Треба, щоб приїхав. Ви ж можете зробити, щоб приїхав. Зробіть будь ласка! Я дуже-дуже Вас благаю!
- А як я попрошу, чогось такого навзаєм? Чогось, що страшно або важко буде виконати - виконаєш?

У Віталька все охололо всередині: справжня Чаклунка перед тобою, і хто його знає, що вона попросить...
- То що ти мовчиш? Виконаєш, питаю?
-Н-н-не знаю,- пробурмотів Віталька. Не знаю,- І зібравшись з духом,- сказав,- виконаю! - сказав і сам того злякався: а як

Чаклунка щось таке попросить, ну зовсім страшне?
- Що, страшно стало, хлопче?
- Страшно, - сказав Віталька і почервонів.
- То не страшно, що страшно, - засміялася у відповідь Чаклунка,- головне, що правду сказав. Зовсім не буває страшно тільки дурням, а ти, схоже на те,що не дурень. Прохання у мене насправді буде не складне: привези мені з міста ялинкових прикрас. Привезеш?
- Привезу, - хлопцю аж од серця відлягло, - завтра ж привезу.
- Я теж новий рік стрічати хочу,- вела далі Чаклунка,- може й мені Дід Мороз якого подарунка привезе. А може й у гості хто прийде. Давно у мене гостей не було, за останні три роки ти перший. Буде вам сніг. Обіцяю. Чесне Чарівницьке!- сказала Чаклунка і усміхнулася.

Віталька ще раз глянув Чаклунці у обличчя. Якось зовсім не така, як він собі уявляв. І не стара зовсім а молода і вродлива, і голос приємний, і усміхається так приязно...
- Ти чекав мене побачити страшною і старою?- запитала вона, ніби читаючи його думки,- ну яка ж би я була Чаклунка, якби не могла зробити себе вродливою? Це, між іншим, набагато простіше аніж снігу начаклувати. А віком я і справді не стара, мені ще сорока нема. Ось лист, кинеш у почтову скриньку. Допивай чай і підемо: треба тебе з лісу на автобусну зупинку вивести, доки не потемніло надворі.
-А-а-а...
- Лист кому? Одному моєму знайомому. Хочу в гості запросити, може приїде.

…Оговтався Віталька вже коло дому. Не пам’ятав і як з лісу вийшов, і як на автобуса сів. І не пізно було зовсім. Спитав у перехожого, котра година, почув у відповідь, що пів на третю…

Тільки годину, як уроки закінчилися. Може то все йому привиділося, і нікуди він не ходив. Воно може й добре – мама лаятися не буде… Але що це стирчить у нього з кишені куртки? Ага, лист, Чаклункин лист. Значить, все-таки не наснилося. Треба швиденько віднести його на пошту, а потім хутчіш до Ясі: придумати щось із новорічними іграшками для Чаклунки…

5.

Увесь вечір діти робили ялинкові прикраси: замотували горіхи у золоту та срібну фольгу, вирізали сніжинки, Яся випросила у сусідки Оленки книжку, у якій розказувалося, як робити орігамі, і тепер вони складали з кольорового паперу всіляких кумедних тварин. У Віталіка виходило краще, бо він був терплячішим. А потім і сама хазяйка книжки зайшла і теж до роботи долучилася.

На другий день після школи Віталька зайшов за Ясею – до чаклунки домовилися йти удвох. Віталька спочатку був проти, боявся, що Ясина мама переживатиме, що Яся кудись зникла надовго, але Яся наполягала:
- Чаклунка ж зробила так, що ніхто не здогадався, де ти був. Може й на цей раз зробить.
- А як на цей раз не зробить? – переживав Віталій
- Так ми її попросимо,- впевнено сказала Яся, хочеш, я сама її попрошу? Ну будь ласка, ну Віталіку, ну візьми мене з собою, візьми.
- Ну пішли вже,- буркнув Віталька,- і вони хутчіш побігли на автобусну зупинку.

...Недалеко від Чаклункиного будиночку вони вибрали гарненьку невеличку ялинку і почали її прикрашати. І от, коли була причеплений останній золотий горішок, з неба почав падати лапатий сніг.

Не переставав він і коли вони їли пироги з ожиновим варенням сидячи у затишній чаклунка ній оселі.
- Знаєте, а Ви справжня добра чаклунка, - сказала Яся і посміхнулася. І даремно мене мама вами лякала.

Додому діти потрапили без пригод, і ніхто з дорослих так і не здогадався, що вони були у лісі. А сніг йшов після того ще тиждень. І усе стало білим, а шибки затягло морозними візерунками. І звичайно, Дід Мороз зміг приїхати, Яся дочекалася своєї ляльки, а Віталіку Дід Мороз подарував санчата. Великі, такі, що удвох можна кататися, хоч Віталік і не писав Діду Морозу ніякого листа – не встиг просто.

Що подарував Дід Мороз Чаклунці того ніхто не знає. Але казали, що ввечері 31 грудня напівпорожній рейсовий автобус висадив на зупинці коло лісу, дивака, який сказав, що йде до лісу в гості, бо в лісі у нього живе знайома, яку він давно не бачив і втратив вже надію зайти, але от на тому тижні отримав од неї листа...

...Ще казали, що лісник Павло, який, кілька років тому з Чаклункою добряче полаявся, перестав не тільки пити а й заїкатися, а до якогось горе-мисливця повернулася не тільки дружина, а ще й совість, бо він зарікся полювати не в сезон. Казали й таке, що, мовляв, комусь повернули крадений джип. Просто пригнали вночі і поставили під вікнами Усе те, Яся почула, коли Ясина бабуся говорила по телефону. Яся зовсім не підслуховувала, просто бабуся говорила дуже голосно...

Теги:

Схожі статті

  • 28.03.2016
    2295

    Я козак і ти козак,
    Я вояк і ти вояк,
    Щоб в бою стояти мужньо

  • 28.03.2016
    2388

    В сиву-сиву давнину
    Козаки йшли на війну,
    Бо на рідну Україну

Медіа