Одного разу Ф. Енгельс, завітавши до церкви поділився своїми враженнями:

"В той момент, коли труби [орган] сповіщають чудо перездійснення, коли священик піднімає блискучу дароносицю і парафіяни п'яніють від вина молитовності, тоді тікай, бережися, спасай свою свідомість із цього моря почуттів, що поширюється по церкві" [Маркс К., Енгельс Ф. Святе сімейство // Твори - Т. 2. - С. 63.].

Марксистам стало зрозуміло, що подолати монархію, яка трималась на «опіумі для народу» (визначення К. Маркса), можливо лишень возвівши в ранг релігії нову дурильню – ленінізм, якому передував марксизм.    

Як перші так і другі форми правлінь залучали до своєї роботи знання з невербальної психології, впливаючи на маси людей. За підрахунками вчених 69% інформації в різних сферах суспільного життя припадає на невербальну комунікацію [Почепцов Г. Г. Теория коммуникации.- М.-К., 2001.- С. 302]. Першість в маніпулюванні свідомістю справедливо необхідно віддати церкві.

Тисячоліттями усвідомлення Високої Надприродної Істини та відчуття своєї причетності до неї вдавалося забезпечувати багатствами ритуалів, в яких сяяння вогників відбиваються в золоті, сріблі, різнокольорових дорогоцінних камінчиках, задимлена ладаном свідомість під церковні співи підносить людину на вершину блаженства. У невербальній комунікації звук, візуальні символи, запах відносячись до першопочаткового досвіду, пізніше викликає необхідні переживання і повертають людину до місця отримання цього досвіду. Тому, для церкви так важливо в несвідомому віці похрестити немовлят.

До невербальної технології, які використовують попи також відносяться пози й жести, поклони, підняті до небес очі, жести благословення, омовіння рук. З цим спостерігається феномен наслідування, коли парафіяни під час богослужінь повторюють рухи попа. Це прояв невербальних технологій. Більшість жестів (поклони, ставання на коліна, підняття рук, повороти) типові, і такі, що перейшли із первісного ритуалу. Тому, підсвідомість такі жести сприймає за сакральні. Аналізуючи християнство, Умберто Еко підкреслював, що для впливу на віруючих церква використовує не лише вербальні притчі, а й невербальні символи, наприклад в ранньому християнстві символ риби, що символізував Ісуса.

Під час проповідництва жестикуляція і міміка націлена на комунікативне підґрунтя. Кожен рух попа має своє навантаження, наділений своєю символікою, зрозуміти яку можливо, будучи обізнаним з невербальними технологіями. Складання рук на грудях, піднесення очей до небес чи рук, поклони й інші дії створюють враження причетності до священного, і зв’язують священнодія з віруючим. Ці складові невербальної комунікації очевидні.

Важливим елементом у вербуванні свідомості є одяг. Психологічні особливості сприйняття образу зумовлені на висновку про інформацію, яка надходить через зоровий канал. Тут, одяг має доповнювати те, про що священнодій каже, тоді психологічний вплив буде найефективнішим. Відтак, переважний колір вбрання попів - чорний, має тримати паству в духовній скорботі та такому необхідному для вербування відчутті – жалю. Одяг є інформацією щодо емоційної прилаштованості до життя  [Rosenbaum J. Is your Volkswagen a sex symbol? – New York, 1972.- P. 96].      

Щоб зрозуміти технології комунікацій церкви, необхідно особливу увагу звернути на храмовий простір та ікони. Споруда храму завжди була підлаштована під Природні архетипові основи. Орієнтована будівля на сторони світу, так християни, як і мусульмани будують свої храми престолом на схід. Купола храмів виконані в формі небесних зводів (часто з зорями, синім небом) з символом Ісуса Христа як Всеспасителя, Бога Вседержителя. Це невербальна комунікація допомагає уяві людей формувати образ Надприродного на Природній основі, тобто Бога на небесах.  Храм, як технічний засіб невербальної комунікації, відправляє свої повідомлення через ікони та настінні розписи. Лише за допомогою цієї творчості (цілком земної), християнина, протягом багатьох віків вдавалося відривати від всього земного. Тільки спираючись на це, віруючий відкриває в уяві трансцендентний світ.  З таким підходом будь-який представлений образ, розум намагається дематеріалізувати, щоб пригнітити в ньому сенсуалістичні моменти, які протиставляються вираженню глибокої піднесеності. Іконні образи – це візуальна розповідь про події чи життєвий шлях зображуваного персонажу. Тут, на перший план виступає експресивно-психологічна функція – це не просто розповідь історії, а збудження почуттів жалю, співчуття, траурності. Звідси невербальна функція застосовуваного методу – виховання людини в дусі покори, відчуття вини, розм’якшення душ в цілях самопожертви. Можна виділити найбільш розповсюджені у християнському мистецтві символи, які працюють на невербальному психологічному рівні:

  • Образ що фронтально стоїть чи сидить, символ духовного контакту зі споглядачем, поза готовності до спілкування (як приклад ікона – Поклоніння волхвів. Богоматір з дитям завжди зображена в фас до споглядача, хоча в реальності вона повинно бути обернена до волхвів в профіль. Здебільшого волхви зображені відвернуті від споглядача (спинами), лиця в профіль, стоять на колінах – вони другорядні, покірні, не вшановують глядача);  
  • Образ злегка нахилений з молитовним складанням рук – символ пошани до споглядача;
  • Образ з нахиленою головою – символ покори й скорботи;
  • Жіночі фігури з піднятими до гори руками – символ материнського захисту, покровительства;
  • Розп’ятий на хресті образ з кровотечами – символ страждань. У вузькому конфесійному значенні – смерть Боголюдини, яка викупляє своєю смертю всі гріхи, тільки за умови, якщо їй будуть поклонятися; 
  • Образ в німбі – символ одухотвореності, святості. Запозичений з Природної духовності – символ динамічної солярної активності;  
  • Образ крилатого ангела – символ чистоти та краси. Зооморфна символіка перейшла в християнство від найдавніших архетипів птахів, які уявлялись зв’язком між Небом і Землею.

Оскільки віками ікона використовувалась перш за все для передачі візуально-вербальної інформації, разом з грамотністю населення знизилась і потреба в іконі, переформатувавшись на книгодрук (поширення Біблії, брошур). Це чітко простежується в протестантизмі, де віровчення зорієнтувалось під соціокультурні виклики.

У храмах біля ікон горять свічки, бо вогонь є важливим елементом поклоніння. Священний вогонь вшановувався через обряди з найдавніших часів, неодмінно має відношення до найархаїчніших культів Природи. В церквах світло вогників зайняло місце невербальної системи, оскільки вогонь маркує на святість, то підсвічники здебільшого зосереджують біля образів, чи так, щоб на фоні свічок ці образи споглядались. Саме свічки психологічно стимулюють людей говорити тихіше, розкриватися перед попами в інтимностях й почуттях.  Яскраве світло робить комунікацію замкнутою. Ще одною важливою функцією свічок в замкнутому храмовому просторі є спалення кисню. Фокуси з вигнанням бісів, коли людина падає знепритомнів, видаючи нервові рефлексії, не що інше як гіпоксія виснаженого організму. Киснева нестача використовується в сектах, деструктивних культах тощо, для ефекту переконання.  

На кінець хочеться загострити увагу на деяких невербальних технологіях, які зосереджені навколо образа Голови Церкви – Ісуса Христа. У іконографічній символіці Ісус зображується із таким зовнішнім виглядом: тонкі губи, великі очі, довгий прямий ніс, довге волосся (часто русого кольору), світлий колір обличчя. Ці риси візуально демонструють неординарність постаті, світських стандартів краси, духовності, й належність до антропологічного типу європеоїдної раси. Враховуючи семітське походження Христа, правдивий образ мав би зображатися: повні губи, щільний рот, широкорозтавлені очі з важкими повіками, курчаве чи хвилясте волосся темного кольору, широкий ніс з вздутими ніздрями, голова кругла, темний колір обличчя. Підроблений образ Христа, націлений на чуттєвий образ свого, рідного типу.

Специфічним невербальним символом є образ – дитина Ісус. Він завжди зображується з лицем дорослого, з високим, навіть зморщеним чолом (як то на Казанській іконі Божої матері). Такі символічні прийоми здебільшого використовуються в образах гномів чи карликів, в казках й міфологемах. Символ дорослого Ісуса від народження є архетипом його вродженої мудрості, неординарності, неприродного походження (Надприродного).  

Церковні ілюзіоністи віками використовуючи методики маніпулювання свідомістю поступово згасили орієнтацію людей на реальний Природній світ. З лікарської практики, встановлені прийоми  навійування, несуть за собою зниження вольової й розумової діяльності людей, позбавляють їх критичного мислення, нав’язуються антиприродні цінності, роблять їх психіку залежною та керованою.

Медіа