Про них святі Писання
Мають сенс,
Їм вірять,
Їх прославляють
І моляться на них,
Клянуться ними,
Їх Боготворять.
З оцим усім
Погодимось і ми,
Бо мудрість
Кожного народу – Свята
У прояві своєму!
Але чомусь,
Не все так просто
З нами?...
Коли на землю нашу –
Оцю Святиню Русів ,
Накинуто чужу науку,
Властиву іншому народу.
Чому забрали в нас
Святає наше право,
На свято наше,
Нашу Мудрість,
Літопис і Буття,
Накинули на шию
Свої написані закони
Й сказали :
„Тепер ви всі раби
Еговой вибраного роду!".
Чомусь зкривили
Руни всі,
Чомусь порубані Боги,
Зруйновані Святині?
Чомусь Волхви
Розтерзані та вбиті?
Чомусь людей насильно
Загнано в Дніпро?
Чому? Чому? Чомусь?
Багато ще „Чому?" –
Ви можете задати :
Чомусь Тартарія
Расієй стала,
А Русь-Украйна –
Молорасієй?
Чомусь розпяла Січ
Їх Катерина „мила"?
І їй за це чомусь,
Потомки „славні" в Україні
„Воздвигли монумент
великий"?...
Чомусь вбивалась
Та нищилась
Стародавня Руська Мова
І українська
Разом з нею,
Аж, по сьогодні?
Чому зкатовані
Та вбиті десятки
Сотень кобзарів
І Душі їх Святії?
Чом голодам морили
Пів-України,
Вбивали, мучили, травили
Героїв, що за рідну
Землю бились
Супротив усіх в горах?
А в Краївках своїх глибоких,
Тепло сердець ховали,
Аби не вбитий був
Їх Етнос, наш Нарід.
Читачу, милий!
Ти вправі
Долучити сам,
Ще тисячі „Чому?",
Але у мене є ще інший
намір...
Я хочу возвеличити
Й поставити
На Чільне місце того,
Хто був завжди
У господах наших,
Та в Піснях, Думах
І Покликах людей.
Хто світом щирим
Своїх натхнених дій
Світив та сіяв,
Хоробро боронив,
Не десь,
Високо в Небі,
А не Землі,
Святій оцій!
Хто зміг
У Пратиках Священних,
Серед біди і сліз,
Зробити радість
Людям відстояти
Їх кревний оберіг.
Ось це – Спаситель!
Це – Пророк!
Це, дійсно, наш Адепт!
Не в Небі – на Землі!
І Образ милий всюди
Під рушником висів,
На скринях, на покутті
Й дверах, на мисниках,
В серцях і Душах
Людей віддячних.
Я вибачаюсь,
Мій вірш
Гарячий дуже,
Але вже час настав
Сказати правду людям –
Сучасникам моїм,
Що зовсім,
Геть заблудлі,
У проявах своїх
Як, буцімто, розумних,
Й релігіям, що завели
У кут всіх нас.
Так ось, отой, далекий, –
Великий наш Мамай,
Він проявляється согодні
В мені, тобі й отих,
Хто у Знання
Торує розум свій.
Хто не ховає,
Як страус,
Розумну голову
В пісок,
А робить справу
В Пробудженні своєму
І на порядок дня
Свій Подвиг зводить.
Бо був Козак Мамай
При шаблі та коні, –
Тепер він на машині
З комп’ютером
Й мобільним телефоном
У Справі та у Прі,
Й вершити може
Життя людей своїх!
Тому, я стверджую:
Спаситель був,
Він є тепер –
Мамай Великий наш!
Вмикнися глибше
У Знання його!
Живи, Твори
І будь
Спасителем в Бутті
У Оріїв своїх –
Спасителів всіх інших
Племен й Народів!