Свята

Наближається "день УПА", який "дивним" чином співпадає з ісусіанським святом "покрова св. богородиці".
Я не святкую ісусіанських свят...
А днем захисника батьківщини вважаю той день, коли київський князь Світослав - Хоробрий разом з об'єднаними дружинами інших князівств, поставив крапку на існуванні хозарського каганату.
Це останній день перемоги наРОДІВ Подніпров'я, бо більше подібних перемог, коли країна - загарбник пприпиняла своє існування, НЕМА...
3 липня 964 року, по християнському рокочисленню.
ДЕНЬ ПЕРЕМРГИ НАД ХОЗАРСЬКИМ КАГАНАТОМ. От це і є справжній день ЗАХИСНИКА БАТЬКІВЩИНИ.
Ніякі іудейські "покрова" не можуть бути святом для нащадків славних РОДІВ ПОДНІПРОВ'Я!

Найкраще про «день захІснІка» все розписав Ростислав Наливайко-Ляхович (скороч.). 14 жовтня християни східного (грецького) обряду, та греко-католики відзначають свято «Покрова пресвятої Богородиці».
Оскільки лише християнського свята замало, то дехто найкмітливіший придумав байку, що в цей же день було створено УПА (українську повстанську армію) та на додачу ще й вирішили, що наші козаки також були фанатами цього свята.
Спробуємо розібратися, що ж це за свято і що власне святкується. За однією з «офіційних» легенд, у цей день військо давніх русичів, на чолі з князем Київським Аскольдом, взяло в облогу столицю Візантійської імперії - центр християнства східного обряду - Константинополь, намагаючись захопити місто. Мешканці Константинополя у «гарячій молитві» звернулись до Богородиці з проханням про порятунок. І Богородиця, за оповіданнями, з'явилася перед людьми та вкрила їх своєю покровою (омофором). Після цього вороги вже не могли побачити цих людей. Як вказують деякі джерела, вражений Аскольд та його дружинники прийняли святе хрещення та стали християнами. І мабуть одразу «полюбили» греків, бо це ж по-християнськи - любити свого ворога. Похід датується 860 роком нового часу.
Напад русичiв був неочiкуваним i це викликало у Константинополі величезну панiку, адже iмператор Михаїл ІІІ зі своїм вiйськом був на сході країни – воював з арабами, і мiсто, загалом, залишилося беззахисним. ...
Похід був однозначно вдалим, а не навпаки, як твердять деякі історики. І результатом була велика здобич. Тож «святкування» свята «Покрова Богородиці» є нічим іншим, як брехливим глумлінням над власною славною минувшиною. Звитяга наших воїнів показується як немічність перед якимось «заступництвом». Мало того, що перекрутили все з ніг на голову та ще й нав’язали комплекс провини. Ну і на додачу всі так звані православні «працюють» на грецький егрегор.
Тепер трохи про козаків, які «дуже шанували» це свято. Розкопки поля битви під Берестечком засвідчили красномовний факт. На жодному з козаків не було знайдено жодного натільного хреста, в той час як натільні хрести були на поляках, московитах та німецьких найманцях. Отже ні про яке християнство, в сучасному розумінні, не могло бути й мови. Московсько-хозарське християнство почало «вповзати» в Русь (Україну) лише після Переяславської ради 1654 року. Остаточно воно заполонило наші землі після капітуляції гетьмана Петра Дорошенка в 1675 р.
Вагомим, а головне більш офіційним доповненням до висновку про нехристиянське вірування запорозьких козаків можуть служити численні визначення дослідників українського козацтва, зокрема Д.Яворницького: "Вірність у дружбі вельми високо цінувалася на Запорожжі, де, за козацькими правилами, гріхом вважалося ошукати чорта, коли він потрапляв січовикам у товариші". Польсько-шляхетський історик Семеон Окольський у своїх мемуарах ХVІІст. писав: "Козаки не допускають до війська своїх священиків і тому недостатньо думають про бога". "Пантелеймон Куліш докоряв запорозьким козакам, що були вони байдужими у справах релігії. Деякі історики не помічали релігійності запорожців або вважали її нещирою". "Відомий київський митрополит ХVІІ ст., Петро Могила, називав запорозьких козаків відступниками; православний пан Адам Кисіль (київський воєвода) у тому ж столітті відгукувався про козаків, як про людей "ніякої віри – religionis nulius"; уніатський митрополит Рутський іменував їх (козаків) "людьми без релігії – sine religionis", а думні дяки московські називали козаків – людьми, що не мали страху божого. Деякі дослідники, як П.А.Куліш, наводять приклади ворожого ставлення козаків до православних церков та вищого духовенства, недовіри до монахів, висвітлюють побутуючі між козаків марновірство та забобонність щодо шкідливого впливу для військової справи присутність священика у війську". Як бачимо, сучасники козацької доби повністю заперечують християнське віросповідання козаків у ХІV-ХVІІ століттях.
Думка про заснування УПА саме в цей день могла виникнути лише в хворій голові. Таке враження, що до цієї миті ніхто з окупантами не боровся, а лише на свято, скуштувавши оковитої, прозріли та створили цілу армію. Тому, перш ніж щось святкувати, хоч трохи цікавтеся «християнськими святами». Живіть своїм розумом.

Євген

Медіа