Сонцебог

найдавніший Бог всіх слов'ян; ще із спільноарійських часів Сонцебог уявлявся на золотій колісниці, запряженій білими кіньми. Блискуча постать Бога Сонця, його войовничий характер, золоті стріли, які він пускає по вітру – все це успадковане слов'янами від їхніх Предків аріїв. Імен Сонця багато: Бог, Сонце-Цар, Князь, Око Боже, Чадо Боже, Сонце Праведне, Сонце Красне, Сонце Трисвітле; а також теоніми: Дажбог, Божич, Білобог, Ярило, Ладо, Купайло, Припікало, Світовид.

Про всеперемагаючу силу Сонця, його щорічне відродження говорять такі народні приказки: Заглянець Сонце и в наше воконце (білоруське); Бендзє і пжед нашемі врутамі слонце (польське); Взойдет Солнце и к нам во двор (російське); Дог ге сунце и пресі наша врата (сербське); Де Сонце, там сам Господь (українське).

У сербській весільній пісні батько каже дочці: “Окрені се Сунцу на істоку, – помолисе Богу істинноме і жаркому на істоку Сунцу” – слов'яни завжди моляться, повернувшись обличчям на схід. Сонцю приносили в пожертву спеціальне печиво, що називалося сончата, при цьому співали: “Грай, Сонечко, грай, тут твої сончата” (тобто діти Сонця-Дажбога). Імена похідні від сонце мають корінь сон-, сол-, соли-, солон- (пор. посолонь – “по солнцю”, за ходом Сонця).