Бабай, вертеба, млинки і зелені чоловічки

Сонячного недільного ранку вийшов лісовий та польовий народ із печери Вертеба, струсив із себе холодні дрижаки та й всівся грітися на сонечку.

- Мамо, осінь така гарна! - каже малий Їжачок. - А ще ж і неділя сьогодні. Богомол наш уже Сонцю помолився. Причастив усіх бузиновим вином та яблучними облатками.
- Вино в Мефодія цьогоріч не вдалось, кислувате якесь, зовсім на вино не схоже,- зауважила мама Їжачиха.
- Мабуть, диких вишень додав і хмелю пожалів, - сказав тато Їжак.
- Так і є, - підтримав його Бобер Гатило. - Вино віддавало вишняком.
- Вам би тільки хміль дудлити! - фиркнула Їжачиха.
- А облатки були не хрумкими, - і собі вставив п`ять копійок Їжачок у розмову дорослих.
- Щось не так із Богомолом, - почухав потилицю за Заєць і знову виклав довге вухо в стилі "Оселедця".
- Точно, точно, - погодився із ним Борсук. - Він такий Богомол, як із мене сорока. Тільки й того, що кольором однакові.
- Скре-ке-ке, Борсуче! Я мудріша від тебе і всі новини знаю. Отже: наш Богомол надумав одружуватись. Ось так! Не вірите - спитайте в Куниці.
- Саме так, - війнула хвостом Куниця. - Приходив до мене тієї неділі та просив свахою бути. Казав, що як тільки випаде перший сніг, то, щоб я одразу хвостиком дороги промітала, бо наш Богомол зашле Жуків-оленів аби шукали йому до пари красну дівицю-богомолицю. Щоб і собою статна, і на все ладна, і до шлюбу вдатна.
- Чисто голову втратив! - обурився Бобер.
- Ще не втратив, ще тільки зашморга на неї приміряє, - сказав Борсук.
- Але, щойно одружиться - втратить, - зітхнула мама Їжачиха.
- Ой лишенько! - сполошилась Білка. - Що є тепер буде?
- А що буде? - спитав Їжачок.
- Вона його з`їсть! - зробила великі очі польова Мишка.
- Як? - злякався Їжачок. - Якась зелена тьотя хоче заміж, щоб з`їсти нашого Богомола?
- Так! - підтримала її Куниця. - Як тільки ця зелена непотріб вийде заміж за нашого Богомола, вона відкусить йому голову і з`їсть.
- Стр-р-рашно! - затремтів Їжачок. - Ніколи не буду одружуватись!
- Не бійся!, - заспокоїла його мама Їжачиха. - В нас, Їжаків, все зовсім не так. То лише Богомоли, коли одружуються, приносять себе в жертву.
- Угу, - буркнув тато Їжак. - В них все простіше: раз втратив голову, жінка мозок випила - і по всьому. А в нас штрикає тебе, шпиняє, коле, гризе, очі вибирає, а мозок тими голками, наче паличками китайськими виїдає все життя.
- То вам ще пощастило!, - сумно усміхнувся Бобер Гатило. - А я, щойно, пересьорбаю лишку з Водяником, моя Бобриха мене хвостом по писку, як праником - лусь!
- Дивні створіння! - засміялась Білка. - От у мене жодних проблем, хіба що часто забуваємо: де горіхи прикопали.
- Так, - погодилась куниця. - Якби не Дятел-довбодзьоб з його ремонтом, всі дупла нашій липі були б найкращим житлом.
- Ні! - заперечив дощовий хробак. - Найкраще житло - наша земля. Живи, де хочеш, їжі скрізь багато.
- Точно! - підтримав його Кріт, - тільки встигай тунелі копати.
- Смішно! - сказав Равлик. - Найкраще житло - це своя хатинка, яка завжди при собі.
- От, якби ще хижаків не було!
- Щоб лисиці за нами не полювали!
- І вовки теж!
- Скре-ке-ке! - зупинила всіх сорока - Досить вихвалятись, як щирі українці, та на власні біди нарікати. Треба вирішити, що робити з Богомолом.
- Так-так! - сказав Дятел. - Бо як же ми щонеділеньки до Вертеби будемо приходити, дари Сонцю приносити, якщо тут не буде нашого Богомола?
- Вже скоро морози прийдуть, - додала куниця. - Випаде перша пороша і я по ній маю Богомолові доріжку на сватання промести.
- О-о-ох! - зітхнули звірі.
Та й стали думати-гадати, що його робити. Хтось пропонував закувати Богомола в ланцюги срібні, хтось у горщику трипільському запечатати, найсміливіші радили йти війною проти тої дівки-богомолихи.
Гамір стояв такий, що годі було розібрати: хто чого радить і, хто та що робити збирається. Навіть, Сонце посумніло і за хмару сховалось. І тільки часом визирало з-за неї.
Аж раптом нагодився на ту раду Кіт Бабай. А був то не простий собі кіт, яких багато в світі. Бабай був котом самого Борис Гора, який є не просто собі хорошою людиною, а Провідником у таємному печерному світі. Він знає всі ходи і виходи в підземних лабіринтах, відає про цілющі джерела, глибини і закрути річок, дуже любить рідну землю і шанує Сонце.
- Ну, що нарадились уже? - спитав Кіт Бабай. - Вирішили як Вертебу врятувати та Богомолові мізки на розум повернути?
Звірі враз затихли і зачудовано дивились, як на шиї Кота Бабая виблискує в променях сонця золота гривня.
- Не знаємо, - чесно зізнались звірі. - Та й, що від нас залежить? Часи такі непевні пішли, світ міняється. Якось воно буде.
- От, якби сталось так, щоб та зелена богомолка десь пощезла, - промовив Їжак.
- Як роса на сонці! - додав Бобер.
- Йоськи ви нечесані! - гримнув Бабай. - Ні на що не здатні! Живете забобонами і марновірством. Мало того, що мною, Котом Бабаєм, дітей лякаєте, то ще й хочете, аби Сонце за вас вашу роботу зробило?
- А як інакше? - тихенько спитав Бобер. - Ми ж, навіть, не знаємо, де ту богомолку шукати.
- Я знаю, - промовив Бабай. - Але, з тим потім розберемося. Зараз є важливіша справа. Отам, під лісом, звідки оце димом тягне сидить її зелене військо. І його треба знищити.
- Ой! - сполошився Заєць. - Я комісований: в мене задні лапи довші за передні.
- А ми можемо швидко котитись, - сказали Їжаки, - але при цьому до наших голок чіпляється всяка трава, листя, кака-бяка. Які з нас вояки?
- А я полечу! - стукнув дзьобом дятел.- Заклюю!
- А ми горіхами-жолудями закидаємо зелень пузату! - закричали білки.
- Ну....- Почервонів тхір. - Я теж дещо можу, якщо міжнародна конвенція про хімічну зброю закриє очі, а вороги вдихнуть на повні груди.
- Я не встигну доповзти, як ви всю славу собі заберете! - застогнав Равлик.
- Не нити! - скомандував Кіт Бабай. - До перешийку між печерами Вертеба і Млинки равликів у дзьобах донесуть соколи. Ваше завдання: щоб ворогам там було слизько і комфортно. Зрозуміло?
- Все так, Бабаю! Але, скажи нам: як ту зелень заманити до печер?
- Фі-і-іть! - свиснув Бабай.
І на його свист збіглися Лисиця, Вовк, Дикий Кабан, Лось, прийшли косулі, бурундуки, злетілася така сила-силенна комарів, джмелів, бджіл, ще й оси та ґедзі долучились, що аж сонце собою закрила.
- Слухаємо, друж-ж-же Бабаю!
- Отже: нагострюєте жала, підточуєте зуби, дівчатка полірують і нарощують кігті! Летите на узлісся! Там бачите ватру, навколо неї почвари-простолюдці в зелених сорочках.
- І що? - спитала Білка. - Вони ж із нас шкури знімуть!
- І пір`я повищипують! - затремтів Дятел.
- Опудал нароблять! - заскиглив Бобер.
- Дурний вас піп хрестив! - зашипів Кіт Бабай. - Саме так і буде, якщо боятимемось.
І Бабай шкрябнув кігтем об камінь, аж іскри посипались.
- З-з-з-за нами! - задзижчали комарі.
- Ж-ж-жух! - просвистіли в повітрі рої бджіл та джмелів.
- Та котись воно все! - скомандував Їжак і вся колюча рожина згорнулась в клубочки і метнулася вбік лісу. Мама Їжачиха ледве встигла одягти на дітей захисні маски. Бо всяке може бути - люди п`ють, дихають перегаром, палять цигарки і курять дурман.
- А ти чого сидиш? - спитав Кіт Бабай у Зайця.
- Я комісований, в мене лапи не такі. Мені потрібне чудо, щоб я перестав боятись.
- Ось тобі чарівний пендель! - гиркнув Бабай і Заєць так помчав, що тільки дим і нитка за ним.
А на лісовій галявині сиділи зелененькі люди. Вони щось там таке святкували, своє - зелене. Пили багато горілки, розкидали навколо сміття, палили ватру і смажили шашлики. Поряд стояли ящики з напоями, лежали мисливські рушниці. Люди виголошували переможні тости.
- Засранці! - обурився Дикий Кабан.
- В них на сорочках напис "Зробимо їх разом!" - прошепотіла Їжачиха.
- Це не напис! - гримнув Кіт Бабай. - Це наказ і директива як нам діяти!
Він підняв лапу догори і в променях сонця всі побачили на його лапі три золотих кігті :
- Вперед!
Це було дуже неочікувано для людей в зеленому. Вони не встигли вхопитись за рушниці. Та й толку з тих рушниць, коли комарині, бджолині, джмелині то осині жала гризуть звідусіль, а звірина і птаство закидає горіхами, камінням, гілками? Не встигнеш відвернутись, закричати, як Дикий Кабан запихає тобі до писка пластикового пакета зі вчорашніми недоїдками, а Лось буцає рогами і боляче дубасить копитом під зад. А поряд з ним Бобер лупцює хвостом по мармизі когось. Навіть річкова Чапля дзьобає по загривку якогось нетіпаху.
І найстрашніше, все ж - комарі, бджоли, оси.
- Тікаємо! Там поряд печера! - крикнув хтось.
- Мур-р-р! Молодці! - солодко потягнувся Бабай. - Яке мур-р пр-р-равильне рішення.
І люди побігли. Так тікали до входу в печеру, аж курява стояла. А на вході Сокіл та Орел з кількома загонами африканських бджіл пильнували, щоб ніхто не сховався у полі кукурудзи, чи поміж соняхами.
В печері Вертеба було темно, хоч око вийми. Хтось запалив сірника і від його світла людям ще більше потемніло в очах. Просто на них дивилась жовтими очима Черепаха. Та сама, що її вважали кам`яним тотемом печери. Тільки тепер вона була живою.
Черепаха смачно позіхнула і злегка перекусила кількома роззявами. Далі з бічного проходу вийшов Сокіл. Якого теж вважали кам`яним. Потім виповз Змій.
Люди почали плакати, молитись, сповідатись, проситись і обіцяти. Одним словом робити все те, що зазвичай роблять люди, коли їм дуже страшно.
- Рятуйте!!! - зарепетував хтось.
- Припиніть! Це не жарти!
- Звичайно, що не жарти, - сказав Сокіл, поліруючи кігті об камінь..
- Зараз врятую! - пообіцяв Змій і заходився пов`язувати собі серветку з вишитим трипільським орнаментом під горлом.
- Виведіть нас звідси! - попросив дрібний зелений чоловічок.
- А що дасте натомість? - спитав Кіт Бабай.
- Все, що хочеш! Корм, найкращий у світі, котячий будиночок, всі навороти, ветеринара з Феофанії,- став перераховувати зелений чоловічок.
- Не годиться!
- Віллу в Іспанії, яхту, літака, кортеж авто.
- І навіщо воно мені? - спитав Бабай.
- Призначу тебе міністром! Або ким хочеш! Я все можу! - сказав тремтячим голосом чоловічок.
- Ти що - Бог?
- Ні, я просто все можу. Зараз подзвоню Баканову.
- А Котом можеш призначити? - засміявся Бабай.
- Головним Котом! Найголовнішим Котом в країні.
- І що мені з того?
- Це круто!
- Йолоп ти! Круто - це ліс, поле, природа, печери, сплав по Дністру на катамарані. Я і так все це маю.
- Тоді виведи мене звідси! Просто так. Ти ж добрий?
- Пішли! - хижо усміхнувся Бабай. - Поведу тебе до школи.
- До Трускавця?
- Ну... Можна і так сказати.Якщо добряче тріснешся лобом - то буде тобі Трускавець.
І вони рушили темними печерними переходами, глибоко під землею. Над ними кружляли сполохані кажани, поряд повзали мокриці, місцями скрапувала вода з тріщин у скелях.
- Тепер починаються Млинки, - сказав Бабай.
- Це що? Ще одна печера?
- Скоріше - школа виживання в міжнародній політиці.
- Та яка політика? Цій печері мільйони років.
- Молодець - географію вчив, - сказав Кіт Бабай. - А з історією в тебе як?
- А яке відношення мають печери до історії?
- Безпосереднє, чуваче! У Вертебі люди жили, переховувались від біди, зберігали збіжжя, тримали худобу, ростили дітей, приносили жертви Богам. А в Млинках навчались виживати в нашому непростому світі. Вивчали тактику, стратегію, гартували тіло і дух. Перші бойові загони спецпризначення і перші дипломатичні місії готувалися саме тут.
- Нічого собі!
- Так. Млинки - переходи між хвилями, тунелі, пастки, провалля, лабіринти. Небезпеки на кожному кроці і щомить - боротьба за виживання. Млинки - це наука війни і дипломатії одночасно. Слимаче, ти вже тут?
- Так! - пролунало в темряві.
- Прошу вперед, - сказав Бабай зеленому чоловічкові. - Тут абсолютно безпечно і всі ваші права гарантовані всіма відомими деклараціями, актами, меморандумами, договорами і спільними багатосторонніми угодами.
Той зробив крок і, посковзнувшись на слизькій мушлі равлика, гепнувся донизу, набивши добрячу ґулю на лобі, потовкши боки і вивихнувши руку.
- Кіт! Ти ж казав, що тут безпечно! - притулив лоба до холодного каменя зелений чоловічок.
- Мур-р! Перепрошую дуже. Я думав щира віра завжди спрацьовує. Треба просто довіряти - ви ж народові саме це обіцяли. Це зона широкомасштабних домовленостей з росією. Дуже слизький маршрут. На ньому всі лоба набивають і ніхто не робить висновків. А політика росії - незмінна - виключно статевий акт зі всіма договірними сторонами.
- А який смисл? Ми ж братні народи.
Бабая аж пересмикнуло:
- Ага! Сьома вода на киселі - брати! А сенс такий! Такий, що над тобою вгорі -наша земля, на ній поля з врожаєм. І на нашу землю постійно зазіхають якісь кочівні орди. І на землю, і на людей.
Попереду заясніло світло. Це був вихід з печери.
- Ось ми і вишли, сказав Кіт Бабай. - Ти, бодай, щось зрозумів?
- Так. Ти - той Кіт Вчений, про якого Пушкін писав.
- Хто такий Пушкін? - спитав Бабай.
- Поет російський. Читати його потрібно, хороші казки писав.
- Псу під хвіст його казки! - скривився Кіт Бабай. - Своє, рідне читати потрібно. Наприклад, Дзвінку Торохтушко. Вона про мене пише.
Вже вечоріло, коли вони повернулися до входу в печеру "Вертеба". Там уже зібралося все птаство, поприходили звірі, позліталися комахи.
А на галявину перед печерою вийшов Богомол.
- Ну, що там, випала вже пороша? - спитав.
- Не дочекаєшся! - сказав Кіт Бабай. - Клімат змінився, глобальне потепління. Тому, замість женячки в тебе - целібат.
- Але ж мені терміново одружитись потрібно! - зауважив Богомол.
- Чисто голову втратив! - зітхнула Білка.
- А на кого ти нас залишиш? - заголосила Сорока.
- Ш-ш-ша! - вгомонив усіх Бабай. - Богомоле, з чого ти вирішив, що тобі час одружуватись?
- Розумієш, Котику, на мене вчора шафа з мотузковою керамікою впала.
-Мур-няв! Я зараз лусну від сміху! - Бабай аж покотився по землі. - Богомоле, тій шафі п`ять тисяч років. Розумієш?
- Але ж, впала! Це - знак, що час одружуватись.
- Йоську, Богомоле ти маловірний і забобонний! Це знак, що шафа стара - тільки й всього. Час у печері порядок навести. Археологів закликати.
Бабай подивився в бік зелених чоловічків:
- І не тільки в печері. В державі теж. І життя в Україні до печерного ладу не доводити!
Ті миттю поприбирали за собою сміття, повантажили його на свої позашляховики. Сиділи на траві понурі та зелені. Від зеленки, якою позамазували укуси комах. Слід зазначити, що дісталось їм від кусючого війська добряче, тож зараз вони були схожі на богомолів-переростків, хворих на вітрянку.
- Ми зробили їх разом! - тішились комарі.
- Зробимо їх ще раз! - потирали лапки оси та джмелі.
- Ну, що: гості дорогі-непрошені, будемо прощатись? - запитав Кіт Бабай. - Маю надію: урок засвоїли? Це - печера Вертеба. І не потрібно пхати її назву в чужі словники, вишукуючи там значення назви. Вертеба - це: вернусь до тебе. До дому, до поля, лісу, річки, пагорбів. До рідних людей.
- Дякую! Дуже дякую! - відповів за всіх зелений чоловічок.
І вони зірвались з місця та дуже швидко поїхали.
- Недаремно дітей Бабаєм лякають! Ох, недаремно! - сказав він уже в авто.
- Даремно! - подумки заперечив йому Кіт Бабай. - Краще б історію вчили та книжки мудрі читали....
(с)